Жалі та претензії поляків до українського народу з причин шістдесятирічної давності волинських подій, викликали в мене спомини про наше життя в останні роки Жечи Посполитої, тобто в останні роки польської окупації на теренах Галичини.
Десятки років минувшини в більшості стерли з пам'яті події, але деякі з них гостро врізалися в мою тодішню юнацьку свідомість. Хоч мої спогади вже були написані, але за хронологією подій я вирішив цей розділ розмістити першим.
1938–1939 роки були знаменні політичними загостреннями в країнах Європи. Це вплинуло також на відносини між українцями та поляками на теренах Галичини, як в селах так і в містечках, а особливо у Львові.
Нарвані еНДеки в своїх круглих студентських маймурках (шапочках), з перекинутими через руку пороховиками (так тоді називали літні плащі), маршируючи через центр міста, особливо через «корзо», так тоді називали вулицю Академічну (теперішній проспект Шевченка), викрикували:
Бій жида!
Бій русіна, кабана!
Кінцевим результатом еНДецького (Націонал-Демократична Партія Польщі, до якої переважно належала студентська молодь) демаршу було розбиття крамничних вітрин, які належали, або власниками яких були жиди або українці. В такому хаосі часто були порозбивані також і вітрини поляків. Вже пізніше магістрат зобов'язав власників крамниць — поляків вивішувати на вітринах орлів.
Але вже через декілька днів польське страхове агентство виплачувало компенсацію за розбиті вітрини. При тих всіх заворушеннях найбільше користали львівські батяри, які зуміли вдягнутися, випити та ще й закусити.
Москва і тут не могла пропустити такої нагоди, щоб не спровокувати кривавих подій, яскравим прикладом яких стало вбивство та похорони муляра Едварда Козака. КПЗУ, керована з Москви, члени якої з приходом «визволителів» були або розстріляні, або засуджені, викликала великі заворушення в місті.
Перевернуті трамваї, страйки та інші дії великих масштабів викликали оголошення поліційної години в місті. По задуму це мала б бути міні революція. Але один Львів не міг вирішити долі цілої Польщі. Крім цього «босячня» з цього скористалася.
Особливо польський уряд гальмував розвиток української кооперативної промисловості. «Маслосоюз», «Центросоюз», «Сільський Господар» своєю продукцією захоплювали ринки збуту та були конкурентноспроможні витіснити з ринку польські звйонзки. Таким яскравим прикладом було те, що «Звйонзек Млєчарскі» таємно закуповував у «Маслосоюзу» цеголки масла, перепаковував у свої обгортки та продавав як свій виріб. Про це не раз писала та малювала карикатури гумористична газета «Комар», яка виходила до 1939 р., тобто до приходу «визволителів».
Повстання Закарпатської України завдало сильного удару польській владі та її шовіністичним елементам. Ті елементи переходили на Закарпаття, щоб там вести диверсійну роботу проти української влади. Для них кордон був відкритий. Це був точний аналог роботи, яку робили НКВДисти з перевдяганням російських солдат у вишивані сорочки, які під маркою УПівців катували українських селян, щоб викликати ненависть населення до своїх повстанців. На превеликий жаль, в багатьох випадках цей метод спрацьовував.
