Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є

Осмислення власного досвіду і вміння полюбити себе під час цього процесу — це найхоробріший учинок, який ми колись зробимо.

Хоч раз зауваживши закономірність, ти вже не зможеш її не бачити. Повірте мені, я намагалася. А коли те саме повторюється, важко вдавати, що це лише збіг. Наприклад, як би наполегливо я не прагнула переконати себе, що шести годин сну мені вистачає, поспавши менше восьми годин, я стаю нетерплячою, дратівливою і накидаюся на вуглеводи. Це закономірність. Я також схильна жахливо зволікати: завжди відтягую початок праці над книжкою, беручись за генеральне прибирання і марнуючи надто багато часу і грошей на купівлю канцтоварів та розмаїтих систем зберігання. Щоразу.

Ми не можемо ігнорувати тенденції, бо наші мізки влаштовані так, щоби знаходити закономірності і наділяти їх сенсом. Люди — це істоти, які у всьому шукають зміст. І, добре це чи погано, тут мій мозок вдало налаштований. Упродовж багатьох років я тренувалася це робити, і тепер саме цим заробляю собі на життя.

Я спостерігаю за людською поведінкою очима дослідниці, отож можу ідентифікувати і назвати найтонші зв’язки, взаємини і закономірності, які допомагають нам осмислити думки, поведінку і почуття.

Я люблю те, що роблю. Полювання на закономірності — це чудова робота, й упродовж усієї моєї кар’єри спроби не бачити очевидного були обмежені лише моїм особистим життям і тими принизливими слабкостями, які я люблю заперечувати. Усе змінилося в листопаді 2006 року, коли дослідження, викладене на цих сторінках, мене приголомшило. Уперше у своїй професійній кар’єрі я відчайдушно не хотіла бачити результатів власного дослідження.

Раніше я вивчала такі складні емоції, як сором, страх і вразливість. Я написала наукове дослідження про сором, розробила програму опірності до нього для фахівців у галузі психічного здоров’я і спеціалістів із лікування залежностей та написала про опірність до сорому книжку під назвою «Я думала, це все лише через мене» (I Thought It Was Just Me)[1].

Зібравши тисячі історій чоловіків і жінок з усієї країни — віком від вісімнадцяти до вісімдесяти семи років, — я зауважила нові закономірності, про які захотіла дізнатися більше. Так, усі ми змагаємося з почуттям сорому і боїмося власної недосконалості. І, авжеж, багато хто з нас боїться показати свою справжню сутність і дозволити іншим людям її пізнати. Але у цій величезній купі інформації опинилося чимало історій чоловіків та жінок, які живуть чудовим і натхненним життям.

Я почула історії про силу сприйняття власної недосконалості і вразливості. Я дізналася про нерозривний зв’язок між радістю і вдячністю, про те, що відпочинок та ігри життєво необхідні для нашого здоров’я, так само, як правильне харчування і фізичні вправи. Учасники дослідження прислухалися до своїх почуттів і розповідали про життя у згоді з собою, про кохання і душевну близькість, що стало абсолютно новим для мене. Отож мені захотілося розглянути ці історії як єдине ціле, тому я взяла папку і маркер та написала перше слово, яке спало на гадку, — «Щиросердні». Я ще не знала напевне, що це означає, але розуміла, що в тій папці — історії людей, які живуть і кохають усім серцем.

У мене виникло безліч запитань про щиросердність. Що ці люди цінують? Як вони долали життєві незгоди? Що їх найбільше непокоїло, як вони вирішували проблеми і який підхід знаходили до розв’язання? Чи можемо всі ми жити щиросердним життям? Які риси для цього потрібно розвинути? Що перешкоджає?