Золотий дім

Тепер на картині я виокремив постаті завислих у повітрі жінок-вертольотів і розгледів маленький чорний силует зіщуленого чоловіка під ними, єдину постать із тінню на цій позбавленій тіней картині. Переслідуваний чоловік і привиди втраченого минулого, що женуться за ним. А сьогодення, як я тепер розумів, було нестабільне, будинки — викривлені й деформовані, немовби їх затуляла шиба старого нерівного скла. Цей міський краєвид засоціювався мені з «Кабінетом доктора Каліґарі». І я відразу згадав, як колись уявив собі Нерона Ґолдена в образі злочинного боса доктора Мабузе. Я не озвучив цього вголос, але запитав Апу про німецький експресіонізм. Він похитав головою:

— Ні, це викривлення зовсім не алюзійне. Воно реальне.

Виявилося, що він страждає на захворювання сітківки — макулярну дегенерацію.

— На щастя, волога форма, бо суха не лікується — просто втрачаєш зір і все. І також, на щастя, тільки в лівому оці. Якщо я заплющую ліве око, все видається нормальним. Але коли заплющую праве, світ стає ось таким, — він тицьнув великим пальцем у бік картини. — Взагалі-то я вважаю, що це ліве око бачить правду, — додав він. — Воно бачить усе спотвореним і деформованим. А воно ж таким і є. Праве око бачить фікцію нормальності. Отак я бачу і правду, й брехню, одне око для одного, друге для іншого. Дуже зручно.

Попри його звичний сардонічний тон, я помітив, що він збуджений.

— Ці привиди справжні, — виголосив він, зібравшись із силами. — Чомусь мені легше сказати це комусь такому недуховному, як ти. — (Колись я виклав йому свою думку про те, що слову «духовний», яким сьогодні окреслюється все що завгодно, від релігії до комплексів фізичних вправ і фруктових соків, треба на якусь сотню років дати спокій.) — І це не від наркотиків. Присягаюся. Вони просто з’являються посеред ночі, але часом і в білий день, у моїй спальні або на вулиці. Вони завжди безплотні. Зовсім прозорі. Іноді вони дзижчать і тріскочуть, фрагментарні, наче бракований відеозапис. А іноді дуже чіткі й виразні. Сам не розумію. Просто кажу тобі те, що бачу. Здається, в мене дах їде.