Книга імен

Розділ шістдесят перший

евід простягнув обідрану, закривавлену долоню. На ній виблискував агат — яскравий, як і жага в очах Кріспіна.

— Іди, візьми його, якщо посмієш, — піддражнював Девід.

У нього перехопило в горлі: він боявся побачити нажахане личко Стейсі, почути її тихі схлипування. Девід не зводив очей із Мюллера, і все залежало від цього моменту.

— Віддай мені дівчинку, — сказав Девід, — і забирай свій агат.

— Я так і так заберу свій агат, — губи Мюллера розповзлись у глумливій посмішці. — Коли ти побачиш, як вона падає вниз.

— Так і знав, що в тебе не вистачить духу забрати камінь із моєї руки. — Девід підкинув і впіймав агат. — Навіть у дитинстві ти тільки вдавав відчайдуха, був хоробрий лише на словах. Подивись-но на себе... Ховаєшся за дитину. Так хто з нас боягуз, Мюллер?

— Що за дурниці? — вибухнув Мофулатсі. — Зміє, дай це дівча мені. Рауле, убий їх!

Девід кинув погляд на чоловіка з оливковою шкірою — Рауль вихопив пістолет. Його очі! Подив і гнів затопили свідомість Девіда. Одне око синє, друге — каре. Це він.

Просто перед ним стояла та погань, що вбила Гатча. Викрала Стейсі. А зараз уліпить по кулі йому та Йаелі.

Девід не мав що втрачати. Усі погляди зійшлися на ньому, а пістолет цілив йому в голову.

— Отже, ти не хочеш повернути агат?

Серце шалено билось об понівечені ребра. Він зробив крок до Кріспіна, потім іще один, підкидаючи самоцвіт на долоні. Кріспінові варто було простягти руку.

— Поверни мені мої роки! — загорлав Кріспін. — Ти пішов уперед, до світла, а мене поглинула темрява. Ти просто отримав оті імена, а я змушений був видобувати їх удень і вночі.

— Бідолашний Кріспін, — закопилив губу Девід. — Хочеш цей агат, Мюллере? Тримай!

Кріспін зойкнув, коли Девід розмахнувся й кинув агат. І той злетів дугою. Прогримів постріл. У ті півсекунди, коли Мюллер уражено стежив за агатом, який перелетів через парапет балкона, Девід метнувся вперед, до Стейсі, проте Кріспін не послабив своєї мертвої хватки.

— Девіде! — Стейсі вхопилася за його плечі.

Він відчайдушно тягнув її, напруживши всі м'язи аж до пекельного болю, намагаючись вирвати, звільнити Стейсі. Раптом він помітив, що Ерік Мюллер схопив палицю сина, яку той залишив на балконі. Девід приготувався до удару.

Натомість він мало не остовпів, побачивши, що Мюллер хвицьнув по плечах власного сина. Кріспін заволав од болю й несподіванки, у нього підігнулися коліна й послабшала хватка. Девідові цього й було треба. Він вихопив Стейсі й переніс її через парапет балкона.

Девід побіг із дівчинкою на руках, але тут побачив, що Мофулатсі кинувся до Йаелі, щоб вирвати в неї пістолет, поки вона не вистрелила ще раз. Вона вже поранила Рауля, який стогнав і корчився на підлозі: його розтрощене стегно сильно кровило, а обличчя перетворилося на маску болю.

Девід не встиг осягнути, що відбувається, як його ноги неначе трактор переїхав. Він упав на коліна, Стейсі на нього. Дівчинка скрикнула й відскочила вбік, коли Кріспін навалився на Девіда й почав його духопелити.

Стейсі завмерла, сльози заливали їй перелякане лице. Утім завмерла вона лише на мить. Побачивши, як Кріспін гатить кулаками Девідові в обличчя, вона наскочила на нього, як ураган, вп'ялася зубами в руку, рвонула з усієї сили задовге волосся. Вона видрала кілька пасм, поки він не відштовхнув її сильним ударом тулуба.