Сповідь відьом

Але я не була мертва.

Я швидко розплющила очі. І безпомилково визначила жорстокий вираз його обличчя. То був вираз пожадливості й голоду. Тепер Метью був створінням, що повністю потрапило під владу інстинктів. Але я теж мала власні інстинкти.

— З тобою я почуваюся у безпеці, — проказала я самими губами, що одночасно замерзали і вогнем горіли, бо не звикли до поцілунків вампіра.

— Відьма — і почувається безпечно з вампіром? Так не буває і бути не може. Бо все може трапитися за мить. Якщо я нападу, то ти не зможеш захиститися, а я не зможу стримати себе.

Наші погляди зустрілися і ми прикипіли одне до одного очима; кожен старався не блимнути першим. Метью тихо присвиснув від подиву.

— Ну ти й хоробра!

— Я ніколи не була хороброю.

— Коли ти наважилася здати кров у лабораторії, те, як ти дивишся вампіру в очі, як ти вигнала істот із бібліотеки, навіть те, що ти ходиш туди день за днем на зло тим людям, що хочуть завадити тобі робити те, що ти хочеш робити, — усе це зветься хоробрість.

— Це впертість, — заперечила я, згадавши, що багато років тому Сара пояснила мені різницю між впертістю та хоробрістю.

— Мені вже доводилося бачити таку, як у тебе, хоробрість, здебільшого — у жінок, — продовжив Метью, немов не чуючи мене. — Чоловіки її не мають. Наша рішучість породжується, в основному, страхом. Це звичайна бравада. — Його погляд вкрив мене сніжинками, що танули і перетворювалися на прохолоду в ту ж саму мить, коли вони мене торкалися. Холодним пальцем Метью змахнув із куточка мого ока сльозу і з сумом опустив мене у плетене крісло, сам став навколішки переді мною, поклавши одну руку мені на коліно, а другою взявшись за підлокітник крісла, — таким чином він утворив щось на кшталт захисного кола.

— Пообіцяй мені, що ти ніколи не жартуватимеш із вампіром — не лише зі мною — стосовно крові або того, яка ти на смак.

— Вибач, — прошепотіла я, намагаючись не відвертати погляду.

Метью похитав головою.

— Ти вже казала мені раніше, що знаєш про вампірів небагато. Тобі слід усвідомити ось що: жоден вампір не застрахований від того, що піддасться такій спокусі. Вампіри з розвиненою самосвідомістю більшість часу намагаються не уявляти собі, як смакуватиме та чи інша людина. Якщо тобі трапиться несвідомий вампір — а ця категорія досить чисельна — тільки на Бога покладайся.

— Я просто не подумала. — Мені й зараз важко думалося — моя голова і досі паморочилася від спогадів про його поцілунок, його несамовиту лють і його майже фізично відчутний голод.