Сильмариліон

Потому, на четвертий день війни, в долині Анфауґліт, розпочалася Нірнает-Арноедіад, битва Незліченних Сліз, скорботності якої не вмістить жодне сказання чи пісня. Воїнство Фінґона відступало через піски, і Галдір, володар галадінів, поліг, ідучи в ар’єргарді; при ньому загинула більшість людей із Бретілу, ніколи вже не повернувшись до рідних лісів. А на п’ятий день після заходу сонця, коли вони все ще були далеко від Еред-Ветріну, орки оточили гітлумську дружину, і битва не вщухала аж до світання, щомиті стаючи дедалі запеклішою. Уранці з’явилася надія: до воїнів Фінґона долинули звуки ріжків Турґона, який наступав із основним лицарством Ґондоліна; він-бо, отаборившись на південному фланзі, охороняв Сіріонів Прохід і стримав більшість свого народу від необдуманої атаки. Тепер же поспішав на підмогу братові; й ґондоліндріми здавалися богатирями, вдягнутими в кольчуги, а їхні лави сяяли проти сонця, неначе сталева ріка.

І ось фаланги бійців Короля прорвалися крізь шеренги орків, а Турґон прорубав собі шлях до брата; і кажуть, що радісною була зустріч Турґона з Гуріном, який стояв обіч Фінґона, хоч і відбулася вона в розпал битви. Тоді в серцях ельфів воскресла надія; і тієї самої миті, третьої години вранці, сурми нарешті сповістили про наближення зі сходу Маезроса, і знамена синів Феанора насувалися на ворога з тилу. Подейкували, ніби тоді елдари могли би перемогти, якби тільки ціле їхнє військо проявило вірність; адже орки похитнулись, і їхній наступ було зупинено, а декотрі навіть кинулися тікати. Проте, щойно передові загони Маезроса зітнулися з орками, Морґот випустив останні свої війська, й Анґбанд спорожнів. І виступили тоді вовки та вовковершники, і балроґи, і дракони, і сам Ґлаурунґ, Отець Драконів. Міць і жахіття Великого Черва були тепер справді неймовірними, ельфи та люди, угледівши його, заціпеніли; він же вклинився поміж воїнствами Маезроса та Фінґона і розметав їх урізнобіч.

Однак Маезрос зазнав поразки не від вовка, не від балроґа, не від дракона, а від людської зрадливості. Тієї пори розкрилася змова Улфанґа. Чимало східнян розвернулося й утекло, бо серця їхні переповнювали брехня та страх; а сини Улфанґа, несподівано перекинувшись на бік Морґота, обійшли синів Феанора з тилу і серед сум’яття, яке самі й учинили, наблизилися до хоругви Маезроса. Проте їм не вдалося здобути винагороду, яку пообіцяв Морґот, бо Маґлор убив Улдора Проклятого, очільника зради, а сини Бора, перш ніж загинули самі, порішили Улфаста й Улварта. Однак надійшла нова навала лихолюдців, котрих прикликав Улдор і до пори до часу ховав між східних пагорбів; отож, тепер військо Маезроса атакували вже з трьох сторін, і воно не витримало натиску, і роззосередилось, і воїни кинулися тікати, хто куди. Утім, доля порятувала синів Феанора: хоч усі вони були поранені, ніхто не загинув; вони згуртувались і, зібравши вцілілих нолдорів та науґрімів, прорубали собі шлях до відступу й утекли аж ген далеко, до Бескиду Долмед на сході.