Хлопчик і тінь
- Автор: Близнец Виктор Семенович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0250-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хлопчик і тінь». Краткое содержание книги:
Романтична піднесеність, віра в незнищенність добра, глибокий психологізм і надзвичайно самобутня образна палітра — визначальна риса цих творів.
Кінь мотнув головою:
— Рах! Рах! Мудро, ваша сокрушительська світлість!
Магава знов заговорив до Сиза:
— Скажи своїм землякам: я жду вас завтра рівно опівночі, коли місяць повисне над пущею. Передай своїм: нас, печерних воїнів, незліченна сила, нас тьма, тисяча і ще мільйон. Полками виходимо ми наверх, ми з'являємося будь-де, через нори й ущелини, де тільки є гори й скелі. Отож передай своїм: якщо ви тільки поворухнете пальцем супроти нас, якщо не прийдете в долину, ми зразу ж…
Він ще раз натягнув лук і випустив стрілу — просто в стіну кам'яної печери. І знов — чорний спалах, гуркіт вибуху, завирувало полум'я, охопило вогнем всю стіну; розпечене каміння тріснуло, обвалилося, і Сиз побачив: за тим обвалом, в чорній стіні відкривалась висока брама, і десять чи двадцять ватаг списоносців широким кроком вступили в зал.
Хтозна-чого, від згарища чи від тьми списоносців, в залі враз спохмурніло, та й все навкруг зблякло, змінилось, злиняло на очах: Магава одразу став зловісно-сірим, а кінь його — бурим і волохатим, як старий ведмідь.
Така ж важка мла й тиша повисла і над Сизом.
— Мені треба подумати, — сказав Сиз.
Він поліз у кишеню, витяг кисета і хотів було закурити (а люльку він завжди розпалював світлячком). Та тільки намацав гниличку, як Магава раптом відсахнувся, кінь його важко пирхнув і в печері прокотився голос:
— Назад! Не треба! Сховайте!
«Хм, чого це вони? — здивувався Сиз. І тут же майнула здогадка — Ага, світлячка мого, гемони, злякалися!»
Три списоносці хутко ступили до Сиза, щоб негайно одвести до ями. І вони б його повели, та раптом у всіх над головами різко й пронизливо крикнула птиця:
— Кр-р-р! Куа!..
Магава здригнувся, хижо занюхав повітря:
— Дух, дух, дух!.. Тут був ще один чужий дух! Чужий, зловорожий дух — чуєте?!
Не підводячи брів, Сиз кліпнув одним оком вгору і помітив: в гіркому чаду, під стелею тривожно промайнула і сховалась тінь його вірної доброї зозулі.
Кінь замотав головою, запирхав, посопуючи ніздрями. А Магава важко тупав ногами:
— Хто тут був ще? Хто? Облазьте, обнюхайте, обнишпорте всі кутки!
Воїни стукнули списами й мерщій повели Сиза. В останню хвилину Сиз повернувся і не впізнав великої печери: вона стала вузька й чорна, а на кріслі сидів закутаний в чорний плащ худий роздратований гайворон-воїн (з-під плаща виглядали його ноги з кігтями-шпорами), а над ним стояв увесь огорнутий димом вороний, як ніч, дикий кінь-тарпан.
«Дурман! Химородство! — дивувався Сиз. — Тут все несправжнє, все перевертається, все міняє свою подобу!»
Сиза кинули не в яму, а в темну бокову нору-заглибину.
Тут йому було краще: видно, що робилося в ближніх підземеллях. Проти його нори відкривалася темна печера, вся прокурена димом, як кузня. На дні її два печерних страшили розкладали вогонь. А хтось маленький, сивий сидів під стіною в кутку і плакав, гірко схлипуючи.
Сиз витягнув шию, придивився — та так і завмер. Бо в кутку сидів… сивий і глухенький дід Лапоня. Як, коли, яким побитом він потрапив під землю? Спіймали його, притягли живосилом? І що з ним робитимуть?
Дід сидів, розплутував на колінах своє немудре рибальське начиння — волосінь, гачки, поплавки. Розплутував і плакав. А печерні приблуди дмухали у вогонь, реготали і вихвалювалися: зараз ми будемо, діду, підсмалювати вам п'яти!
Сиз XII зіп'явся навшпиньки, не вірилось йому: невже вони знущатимуться над глухеньким, безпомічним дідом?
Лапоня плакав, рукавом утирав невтішні старечі сльози і розплутував, а може, ще більше заплутував клубок ниток і волосінь з гачками. Видно, оте розплутування було для нього зараз найважливішою справою, ніби на тих нитках, на тій волосіні трималося все його життя. Печерні реготали і обсмалювали кінці жердини, щоб потім загострити їх. З сміхом вони вже примірювалися, показували, як будуть поціляти в діда.
Забилась зозуля над Сизовою головою, і ще дужче заметушилися думки в його голові: як рятувати себе і Лапоню? Що робити? Хоч криком кричи! Але ж це печера, хтозна-яка глибина під землею!
Тут почулися кроки, гучні голоси. Ті ж два стражники, Квасило і Дригайло, знову прикотили чималі каменюки, затулили вхід до нори і вляглися.
— Ну що, брате Квасило, ти чув, як наш Магава настрахав отого малого вусаня?