Чорнильна смерть

День був холодний, туманний і безбарвний, тож здавалося, ніби Омбра вбралася в сіре. Жінки ще на світанку почали збиратися до замку, мовчазні, як і сам день, і тепер стояли й чекали, не кажучи й слова.

Не чулося жодного радісного вигуку, ні сміху, ні плачу. Просто залягла тиша. Реза стояла між матерями, немов чекала свою дитину, а не мить, коли втратить чоловіка. Чи відчувала дитина, яку Реза носила під своїм зболеним серцем, який відчай опанував її матір цього ранку? А що, коли вона вже ніколи не побачить свого батька? Чи могла б ця думка змусити Мо завагатися? Реза не запитувала.

Меґі стояла поряд із нею з таким спокійним обличчям, що воно навівало Резі більший страх, ніж якби донька плакала. Коло неї тулився Дорія. Він був в одязі служниці і мав хустку на каштановому волоссі, бо юнаки його віку в Омбрі надто впадали у вічі. Його брат не прийшов. Навіть Батистове вміння маскувати не змогло б перетворити Здорованя на жінку, проте кільканадцять розбійників таки прокралися крізь міську браму — з поголеними обличчями, в краденому одязі й крадених хустках на голові. Навіть Реза не вирізнялася з-поміж решти жінок. Чорний Принц звелів своїм людям, тільки-но звільнять дітей, іти до матерів і переконувати їх уже наступного дня завести синів та доньок до лісу, щоб розбійники могли сховати дітей до того, як Свистун, можливо, зламає своє слово й таки пожене їх на копальні. Бо хто ж визволить дітей, якщо Сойку візьмуть у полон?