Вибрані твори

— Пане Олеже, Рогач та інші не живуть. І перед нашими арештованими стоїть гола смерть. Це є вирішальний момент. Карти кинені раз назавжди. Відкривається ще один фронт нашої боротьби.

Наступного дня носили ми для арештованих їсти. Їжу взяли. При цьому ми довідалися, що пані Олена сидить в камері 34, а інженер Михайло, здається, в 49. Про Ірлявського сказали, що йому не треба, він, певно, й так скоро помре, але їжу і цигарки взяли. Більше жодних відомостей.

Ольжич все наказував мені виїздити. Я категорично відмовлявся. Одначе затри дні з’ясувалось, що нема зовсім харчів. Крім того, швидко треба було передати звіт до Львова. Я поїхав до Рівного. До Львова вислав кур’єра, зорганізував харчі і, не маючи змоги нічого вдіяти в Рівному, на третій день був у Києві. Тут довідався, що харчів більше не приймають.

Значить, почались розстріли. Коли, кого і де розстріляли, невідомо. Але розстріляли їх у найближчих двох тижнях по арештах. (Моє внутрішнє відчуття каже, що розстріляли пані Олену вночі над ранок 13 лютого, в п’ятницю. Доказів жодних. Але бувають випадки в житті, коли напружені нерви стають сейсмографом. Я тоді був в стані напівпритомному, жив часто підсвідомістю і виключно нервами. Три місяці я майже не спав, хоч їздив, перемучувався, промерзав до самих костей. Тільки тому станові нервового напруження вдячний, що не дістав запалення легенів. Інакше цього не можу пояснити: кілька разів їхав цілу добу на відкритім авто при 30 ступнях морозу, в легкій шинелі і в подертих черевиках — і жодної застуди.)