Колиска на орбіті

Старий глибоко замислився, і, судячи з його вигляду, він переживав сильну внутрішню боротьбу. Ясно, що йому, як і будь-кому іншому не коштувало б великої праці виявити логічні помилки, через які мої докази миттю стали б схожими на решето. Та поскільки він був великим інтелектуалом, його зачарували оці суперечності, і він відчував непереборну потребу ввести їх у свою філософську систему. Щодо моїх теорій загалом, то його здоровий глузд повставав проти таких хитромудрощів, а витончений розум схилявся до того, що хоча закони природи й справді можуть видаватися такими складними, однак не виключено, що в основі цього лежить який-небудь простий, гарний і єдиний для всього сущого принцип. А якщо й не єдиний принцип, то бодай солідна переконлива мораль. І врешті я спіймав його на гачок словом “етика”. Річ у тім, що цей старий джентльмен добряче набив руку на етиці, був просто перенасичений етикою; ви влучили б у саму ціль, назвавши його “Містером Етикою”. А тут я мимоволі наштовхнув його на думку про те, що весь наш окаянний Всесвіт — це нескінченні ряди проповідей і їх спростувань, законів і беззаконня, але це тільки зовнішній вияв найвишуканішої й рафінованої етичної гармонії.

“Це набагато серйозніше й глибше, ніж я гадав, — дещо згодом мовив він. — Я збирався викласти людям саму тільки етику і скерувати їхнє мислення не на вивчення сутності й структури матерії, а на вирішення таких основних моральних проблем, як мета й норми людського буття. Мені хотілось, щоб вони взялися за дослідження найпотаємніших глибин радості, страху, горя, надії, розпачу, а не вивчали зорі та дощові краплі, створюючи на основі своїх відкрить грандіозні й непрактичні гіпотези. Я здогадувався про складність законів Всесвіту, але визнав зайвим приділити цьому увагу. Тепер ви мене наставили на розум”. — “Постривайте, — сполошився я. — Я не мав наміру звалити вам на плечі такий клопіт. Проте я вирішив, що не завадить розтлумачити вам…”