Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке]

На це мулла сказав каганові, що він не пропонує хозарам нічого лукавого, а лиш святу книгу Коран, бо хозари не мають своєї Божої книги: Ми всі навчилися ходити, бо зліплені ми з двох кульгавих; проте ви ще й досі кульгаєте. 

Тоді царівна Атех спитала в араба:

— Кожна книга має батька і матір. Батька, який помирає, запліднивши матір, і дає дитині ім'я. І має (книга) матір, яка народжує дитину, вигодовує її своїм молоком і випускає в світ. Хто є матір'ю вашої Божої книги?

Коли араб не зумів відповісти на це запитання, а тільки ще раз наголосив, що він не пропонує жодного обману, а лише Божу книгу — провісницю любові між Богом і людиною, царівна Атех завершила розмову наступними словами:

Перський шах і грецький цар на знак миру вирішили обмінятися безцінними дарами. Одні посланці з дарами вирушили з Царгороду, а інші — з Ісфагану. Вони зустрілися в Багдаді і тут довідались, що Надира, перського шахау скинули з престолу, а грецький цар помер. Так глашатаї обидвох держав якийсь час були змушені залишатися в Багдаді, не знаючи, що робити з дарами і потерпаючи за своє життя. Але помітивши, що день за днем залишаючись на одному місці, помалу витрачають їх, почали радитися, що мають робити. Один із них сказав:

— Хоч що б ми не зробили — все буде недобре. Либонь, візьміть собі по дукату, а решту киньмо. Так вони й зробили.

А що робити з нашою любов'ю нам, тим, хто шле її один до одного з глашатаями? Чи не зостанеться й вона в руках посильних, які візьмуть собі дукат, а решту кинуть?

Почувши ці слова, каган вирішив підтримати царівну, відмовив арабові у висловах, які наводить у своїй праці Халеві:

— Чому християни й мусульмани, котрі ділять між собою населену частину світу і яко монахи чи пустельники, в постах і молитвах служать кожен своєму богові з чистими намірами, — чому сі без упину воюють межи собою і досягають свого лише вбивствами, віруючи, що се — найпобожніший шлях, котрий наблизить їх до Бога? Вони воюють і вірять, що нагородою їм буде рай і вічне блаженство. Неможливо, однак, поєднати перше з другим.

Продовжуючи далі, каган закінчив свою мову наступними словами:

— У твого халіфа — могутні кораблі з зеленими вітрилами і воїни, які жують з обох сторін. Якщо ми перейдемо в його віру, що залишиться від хозарів? Мабуть, що краще нам, коли вже сього треба, прихилитись до євреїв, які прийшли сюди з Хорезму в часи Кітабії, перетворені греками на вигнанців і безпритульних блукачів? У них немає іншого війська, окрім того, що може увійти в храм чи у сувій, наповнений їхніми письменами.

І тоді нарешті каган звернувся до гебрейського представника, запитуючи в нього, що він може сказати про свою віру. Равві Ісак Сангарі відповів на те, що хозари не повинні переходити у жодну нову віру. Нехай вони залишать давню. Коли всі здивувалися таким словам, равві пояснив:

— Ви не хозари. Ви — євреї, отож і повертайтеся туди, де ваше місце: до живого Бога своїх предків.