Історія м/т і лісового дива

Нині я часто сиджу в кабінеті, вслухаючись в цю музику, хоч при цьому майже

не чую реальних звуків: я не переписав касети, перш ніж відіслати її матері, не просив

пані Т. награти мені ще раз на роялі.

Просто вдивляюся в написані сином ноти, щоправда, не дуже на них

розуміючись.

Я, п’ятдесятирічний, умудрений досвідом Спритник, чекаю, поки переді мною

замерехтить світло, забринить ніжна музика «лісового дива».

І голос жінки-матріарха почне найважливішу для очищення моєї душі останню

розповідь…

Я чекаю на примовку:

«Розповідають люди от що. Правда це чи ні, не відомо, але, як ідеться про

давнину, то й вигадку треба слухати, наче правду. Гаразд?»

І я ладен відказати:

«Атож!»