Алхімія слова [без ілюстрацій]

Після тривалого періоду вагань, письменник не без тривоги розпочинає справу, яка забере в нього кілька років. Він повинен розлучитися з усім, що його доти приваблювало і що ще буде спокушати в подальшому, він не раз пошкодує про вибір саме цієї теми з сотні інших можливих — у гіркі хвилини кожна інша видасться йому й кращою, і такою, що справді гідна зусиль; доведеться відкидати всі вимоги й пропозиції, що являють йому нові дні, нові справи, нові ідеї, і примусити їх чекати своєї черги або просто забути про них. Люди прудкого пера (наприклад, Лопе де Вега) вже набагато щасливіші, що не дозволяють надовго прикувати себе до однієї речі, і дехто з них лише на схилі життя зводить рахунки зі своїм художнім сумлінням, як це зробив старий Крашевський, читаючи «Вогнем і мечем». У інших задуми й плани, відсунуті головною роботою, але такі, що не бажають здаватися, згодом можуть просочитися в цю основну роботу як окремі розділи, епізоди, до того ж вони іноді несуть з собою якийсь новий мотив, міняють початковий план.

У кожному творі літератури, навіть на перший погляд безглуздому (я хотів сказати «безглуздому, як у футуристів», але футуристи — це вже далеке минуле), є своя система, композиція, які служать певній меті й підпорядковані певній логіці. Задум, що виникає, — це ніби перше дихання, це контури, тінь, яка розпливається. Трохи згодом до першої теми додадуться нові, мінливі, тільки загострена увага, напружена уява й непоступлива думка почнуть їх збирати й упорядковувати. Все відбувається, як у космогонії Анаксагора: nus («розум») вносить гармонію в розкидані, безладні елементи. Без дисципліни думки немає справжньої творчості. Протягом багатьох і, безумовно, кращих віків в історії людства завжди було незмінним правилом поєднувати думки в логічному порядку, старанно їх розташовувати з дотриманням пропорцій, вміло переходити від однієї строфи до іншої, а в прозі від однієї частини до другої, досягати симетрії, ясності й зрозумілості образів. Так писав Горацій, кожна ода якого схожа на будову кристала, що піддається розчленуванню по вісях і кутах. Так писали всі класики. Едгар Аллан По, описуючи процес створення «Крука», зазначає: «Жоден елемент його композиції не може бути приписаний випадку чи інтуїції. Поема йшла до розв’язки крок за кроком, з точністю й суворою логікою математичної задачі». Отже, те, що вважалося обов’язковим для класичної літератури, виявляється, є законом для будь–якої зрілої школи справжньої творчості, яка розуміє свої цілі. Цьому закону підвладні й гекзаметри «Енеїди», і терцини «Божественної комедії», і «Пісня про Роланда», і «Кримські сонети».