Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
І р к а (кладе йому руку на чоло). Прошу вас, говоріть ще, дуже прошу. Так мило вас тепер слухати.
П о е т (задивленийу стелю)… І що мені було робити? Що діяти? Куди я не звертався, кого не просив надрукувати мої вірші — всюди я зустрічався з відмовою, з кпинами і глузуванням… Тоді я вирішив за всяку ціну видати збірочку власним коштом. Пустився шукати грошей. Ну, і прийшов сюди, в ці гори… Стрінув Молодецького… Старий шкільний товариш, думав — щось поможе… А він — падлюка…
І р к а. Ну, і що далі, пане Ґенику, що далі? Та ж це дуже цікаво!
П о е т (глухо). Та що далі… А далі — якийсь там пан Скакун, прославлений футболіст, мав приїхати зі Львова до клюбу «Хуртовина». Ну, і не приїхав. На моє нещастя, я називаюся дослівно так, як він: Євген Скакун.
І р к а. Ах, це так!
П о е т. Еге ж, це так. Ну… і той Молодецький… Фарисей… Почав мене юдити, підмовляти: так і так… для добра української літератури, підшийся під ім’я цього футболіста. Дістанеш у фабриці посаду, заробиш гроші і матимеш змогу надрукувати свої вірші…
І р к а. І ви послухали?
П о е т. Та послухав.
І р к а (сплеснула в долоні). Ах, так!.. Бідний, нещасний поете, футболіста з тебе зробили. Ах, тепер я вас розумію!
П о е т. Ну, нарешті одна людина на світі мене зрозуміла.
І р к а. Пане Ґенику, знаєте, хто ви є?
П о е т. Кажіть, слухаю.
І р к а. Дуже… велика…
П о е т (сідає на постелі). Що?
І р к а. Оферма.
Поет (лягає назад). Дякую.
І р к а. Ну, як же можна бути таким незарадним? Чоловіче, та ж ви пропадаєте! Та ви зовсім нездібні до життя. Сьогодні крізь життя треба йти пробоєм. Сьогодні скрізь обов’язує право твердих ліктів, ви це розумієте?
П о е т. Про те я переконався на власній шкірі…
І р к а. Мій батько каже: в житті і політиці треба придержуватися одної засади: брати все, що дають, і кричати: за-ма-ло!
П о е т. Та добре, добре, але мені нічого не дають…
І р к а. Мовчіть і не стогніть мені тут! Тепер я до вас візьмуся. Треба негайно щось придумати… Гм!.. Тепер ви мусите лежати. Це добре, бо татко не зможе вас запрягти до м’яча. Можете за те бути вдячні маґістрові Молодецькому.
П о е т (скривився). Ага, є за що бути вдячним…
І р к а. Не нявкайте. Лежати мусите якнайдовше. Нікому — ні пари з рота. Ні татко, ні Юрко, ні хто інший не сміють знати, що ви — не футболіст. Маґістра треба зацитькати, а татка відповідно настроїти, щоб у догідний момент сказати йому всю правду. Все те я беру на себе. Ага, а як там насправді в тою вашою ногою?
П о е т. Та вона в мене так дуже не болить…
І р к а. Це власне зле. Треба, щоб ви занедужали на щось поважніше. От хоч би на нервовий розстрій. З тим вам навіть буде більше до лиця. Чудово! Занедужайте на нервовий розстрій! А я біжу до татка і скажу, що вам погіршилося. (Вибігає).
П о е т. Що? Занедужати на нервовий розстрій?? Боже, що ці люди зі мною роблять? Ні, втікати звідсіля!.. Втікати мерщій! (Вхопив штани і сховав під ліжник, бо саме хтось надходить).
М е л а с я (входить і вводить Молодецького). Прошу, пане Славку, прошу дитинко, до того покою, він тут лежить, цей непотріб. Ірця його доглядає, але він цього не варт.
М о л о д е ц ь к и й. Цілую руці, пані добродійко, цілую руці.
М е л а с я. Ох, мої коханенькі, які тепер часи настали! Люди не мають Бога в серці! Та ж він міг вас замучити, закатувати цей негідник. Яке то щастя, що ви спаслися з життям. Такий коханий з вас хлопець, пане Славку, з такої порядної священичої сім’ї. О, я добре знала вашого дідуся, заболотівського декана; який це був світлий душпастир! Свята людина, кажу вам, свята людина. А подібний був до вас, пане Славцю, як дві краплі роси, мої коханенькі. Викапаний з вас дідуньо, пане Славцю!
М о л о д е ц ь к и й. Дуже дякую, пані добродійко, цілую руці. (Розглядається). А де ж він лежить?
М е л а с я. Хто? Ваш покійний дідуньо? А таки на останній своїй парохії, похований, на заболотівському цвинтарі. Сто рочків дозволив йому прожити Господь милосердний. (Просльозилась). О, гарна і світла була людина. А з якої порядної священичої сім’ї! Його батько був архідияконом при святому Юрі! А який патріот!..