Філософія: Навчальний посібник.
- Автор: Кривуля Олександр Михайлович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ХНУ імені В. Н. Каразіна
- ISBN: 978-966-623-627-5
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія: Навчальний посібник.». Краткое содержание книги:
Автор свідомо уникав ідеологічної упередженості і зосереджувався на презентації позиції провідних філософів з різних актуальних проблем та шляхів їх вирішення. Опора на сучасну філософську думку та широке використання класичної спадщини робить книгу корисною не лише для студента, магістра чи аспіранта, а й для всіх, кого цікавить філософія.
Через проблему права Кант виходить у світ міжлюдських стосунків, які охоплюють родину, громадянське суспільство, державу і міждержавні відносини. Міжлюдські стосунки на основі власності, сім’я та шлюб розглядаються у розділі про особисте (“приватне”) право, де центральною є проблема власності. Громадянське суспільство і держава - то область публічного права, куди входить і право міжнародне. Мислитель рішуче наполягає на принципі розподілу влади, виділяє законодавчу, виконавчу та судову її гілки.
Загальним знаменником у всіх проявах правових відносин визначається первинна свобода індивіда, проте не завжди і не у всьому Кант послідовно проводить цей принцип. Так, права голосу позбавляються жінки і слуги, оскільки вони не мають громадянського статусу, а їх існування - лише присутність. Непослідовним виявляє він себе і тоді, коли говорить про відношення громадян до верховної влади. З одного боку, визнається свобода кожного не підкорятися ніякому іншому закону, крім того, на який громадянин дав свою згоду; а з іншого боку, категорично - під загрозою смертної кари - забороняеться будь-який протест чи революція проти зловживань верховної влади. Правда, коли Кант у 1797 р. видав “Метафізику звичаїв”, в якій розглянув це питання, вже завершилась перемогою Велика Французька революція і треба було внести деякі корективи. Тому він припустив: коли “революція вдалася і встановився новий лад, то неправомірність цього починання і здійснення революції не може звільнити підлеглих від обов'язку підкоритися - як доброчинним громадянам - новому порядку, і вони не мають змоги ухилитись від чесної покори уряду, котрому тепер належить влада”[165]. Розглядаючи міжнародне право, Кант торкається дуже важливої для нього ідеї - права народів на мир. Більш детально він розробив цю тему трохи раніше, у праці 1794 р. “До вічного миру”. Встановлення загального і вічного миру між народами і державами складає кінцеву мету вчення про право. Війна, на думку Канта, не є той засіб, яким кожен повинен домагатись свого права.
9.3. Естетика Канта та його філософська антропологія
Естетичні погляди Канта викладено у “Критиці здібності судження” (1790). Тезово їх можна звести до таких тверджень. Естетичне займає проміжне місце між істиною і добром, красота немовби зливає ці два полюси воєдино. Сприйняття прекрасного - це в той же час окрема галузь людської духовної активності, воно потребує певних зусиль, часу і рівня культури. Естетичні судження базуються на апріорних почуттях задоволення і незадоволення. Задоволення ми можемо відчувати і від доброго, і від корисного, маючи на увазі утилітарне використання. До естетичного ж належить гарне само по собі, тут доцільніший вираз “незацікавлене приємне”. Це чисте спостереження, в якому затихають будь-які бажання, занепокоєння волі, ми не прагнемо нічого одержати від предмету, ані пізнати, ані використати його. Естетичні судження - це судження смаку виключно на основі задоволення чи незадоволення. Предмет такого задоволення і зветься прекрасним.
Слід звернути увагу на смисли терміну «судження» оскільки у філософії Канта вони присутні у різних контекстах. У логічному смислі «судження» - форма думки у вигляді вислову, у якому дещо стверджується або заперечується стосовно предмету думки. У іншому смислі «судження» - одна з пізнавальних здібностей, яка полягає в умінні користуватися правилами при підведенні окремого під загальне. Людину, нездатну до такої мисленевої процедури вважають за дурня. У третьому смислі «судження» - розумовий акт, що виражає ставлення суб’єкта до чого-небудь, його оцінку. У роботі Канта “Критика здібності судження” мається на увазі «судження» у цьому останньому смислі.
До Канта предметом естетики вважались тільки витвори мистецтва, природа не бралася до уваги. Кант же до мистецтва і природи поставився однаково: явища природи теж можуть бути предметами людської оцінки з естетичної точки зору. Так, напр., розглядаючи піднесене стосовно явищ природи, Кант зауважував, що воно переживається нами естетично у тому разі, якщо ми спостерігаємо набагато превершуючі людину сили природи, природні катаклізми, але при цьому самі знаходимося у безпеці.
165
Там само. – С. 356.