Диявол у Білому місті
- Автор: Larson Erik
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0848-3
- Переводчик: Ганна Яновська
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диявол у Білому місті». Краткое содержание книги:
Нарешті екіпажі заїхали до Джексон-парку.
На виставці усіх чекали дива: шоколадна Венера Мілоська не танула, 10-тонний сир у вісконсинському павільйоні не цвів — але найбільшою дивовижею стало преображення території за довгу мокру ніч перед приїздом Клівленда. Коли Герберт Стед повернувся наступного ранку, де-не-де в парку стояла вода, по якій ганяв хвилі вітер, але порожні вагони й сміття зникли без сліду. Десять тисяч людей за ніч довели до кінця фарбування і тинькування, посадили братки, поклали дерен, а тисяча прибиральниць помила, натерла мастикою і відполірувала підлоги великих будівель. Ранок тривав, сонце підбилося вгору. У ясному, свіжому після дощу повітрі ті частини території, які не залило, мали вигляд веселий, чепурний і охайний. «Коли відкрилася виставка, — згадував Пол Старретт, який працював на Бьорнема, — першим дивом виявилися газони Олмстеда».
Об одинадцятій президент Клівленд піднявся сходами на місце промовця біля східної стіни Будинку адміністрації, сів і дав знак початку церемонії. Юрба ринула вперед. Двадцять жінок зомліли. Репортери, яким пощастило опинитися в перших рядах, врятували одну літню даму, перенісши її через поруччя і поклавши на стіл преси. Гвардійці витягли шаблі. Шарварок припинився, коли генеральний директор Девіс дав оркестру знак заграти «Колумбівський марш», з якого все мало початися.
Після того, як було розкритиковано довгу й нудну жовтневу церемонію в День посвяти, офіційні особи виставки запланували коротку програму відкриття і щосили намагалися витримати її регламент. Спочатку захід благословив сліпий капелан, звертаючись до оглушених відстанню і масштабом глядачів. Потім прочитали поетичну оду Колумбу, яка була хіба трохи коротшою за подорож славнозвісного адмірала й потребувала не меншого терпіння:
І тут із висоти, мов трубний глас, далекогляд
На «Пінті» возвістив: «Земля! Земля! Земля!»
— і в тому ж дусі.
Далі взяв слово генеральний директор Девіс і підніс усім свіжу порцію викривленої реальності, вихваляючи те, як мудро та злагоджено Національна комісія, Виставкова компанія і Жіночий комітет працювали разом, давши світові таку пречудову виставку. Ті, хто добре знав про ворожнечу між тими організаціями, уважно стежили за Бьорнемом: той на обличчі не змінився. Девіс покликав до слова президента.
Клівленд, величезний, у чорному, витримав коротку паузу, уважно придивившись до юрми внизу. Поряд із ним був стіл, застелений прапором США, а на ньому на червоно-синій оксамитовій подушечці лежав золотий телеграфний ключ.
На терасі, газоні, поруччі Почесного двору не було вільного місця: чоловіки в чорному й сірому, багато жінок у сукнях екстравагантних відтінків: фіолетового, яскраво-червоного, смарагдового — у капелюшках зі стрічками, шпильками та пір’ям. Високий чоловік у великому білому капелюсі й білій куртці з оленячої шкіри на голову вивищувався над натовпом — то був Буффало Білл. Жінки не зводили з нього очей. Між швидких хмарин прозирали сонячні промінці й освітлювали білі панами, подекуди помітні на глядачах. З того місця, де стояв президент, видовище було свіжим і святковим, але на землі було багато води й багна, яке чвакало під ногами від кожного кроку. Єдиною людиною із сухими ногами там була Статуя Республіки Деніела Честера Френча — «Велика Мері», — яка наразі ховалася під запиналом.
Клівленд говорив найкоротше. Закінчивши промову, він підійшов до столу, застеленого прапором. «Немов від руху тієї машини, що дає світло, наша виставка отримує початок, — мовив він, — і нехай одночасно з нею наші надії і поривання пробудять сили, які в прийдешньому сприятимуть нашому добробуту, гідності та свободі людства».
Рівно о 12:08 він торкнувся золотого ключа. Радісний крик котився далі й далі, в міру того як юрбою неслася звістка, що на ключ лягла президентська рука. Робітники на дахах одразу дали сигнал іншим, які перебували в парку, а ті — матросам військового корабля «Мічиган», котрий стояв на якорі в озері. Ключ замкнув електричне коло, яке вмикало електроавтоматичний вимикач велетенського парового двигуна Елліса (3 тисячі кінських сил) у Будинку машинобудування. Задзвонив посріблений гонг, крутнулася зірочка, відкрився клапан, і двигун завив, ожив, заворушив складною системою осей і підшипників. Одразу загули і ще тридцять двигунів у будівлі. На водогоні виставки запрацювали три величезні насоси Вортінґтона: заворушили валами й поршнями, немов богомоли, які трусяться від холоду. Мільйони літрів води потекло у труби виставки. Двигуни навколо так працювали, що земля двигтіла. Американське знамено завбільшки з велике вітрило розгорнули на найвищому флагштоку Почесного двору, а поряд замайоріли два інші прапори — один іспанський, а другий — на честь Колумба. Вода, яку помпували насоси Вортінґтона, вихопилася з фонтану Мак-Монніса та здійнялася на тридцять метрів у небеса, сяйнувши веселкою проти сонця і змусивши глядачів розкрити парасольки. Знамена, прапори й корогви раптово розгорнулися з кожного карнизу, велике червоне полотнище задрапувало Будинок машинобудування, із позолочених плечей «Великої Мері» впало запинало. Сонце заграло на її шкірі, змусивши людей затулити очі. Двісті білих голубів ринули в небо. «Мічиган» дав залп. Заволали парові гудки. Юрба раптом заспівала: «Моя країно, це про тебе», — цю пісню багато хто сприймав за національний гімн, хоча офіційно він ще не був затверджений. Поки лунав громовий спів, якийсь чоловік прихилився до худорлявої блідої жінки з нерівною шиєю. Наступної миті Джейн Аддамс помітила, що в неї зник гаманець.