Все королівське військо

Парадні двері будинку виявилися незамкнені, і Касс зайшов до передпокою, де нікого не було, але згори долинав сміх. Він піднявся сходами й побачив перед відчиненими дверима в кінці коридора купку чоловіків. Двох чи трьох із них Касс упізнав — то були молоді гультяї, яких він не раз зустрічав у місті та на іподромі. Він підійшов і запитав, де містер Сіммс.

— Онде в кімнаті,— сказав один з молодиків.— Показує.

Касс зазирнув понад головами до кімнати. Спершу він побачив тільки присадкуватого, кремезного, аж лиснючого чоловіка з чорною чуприною та великими блискучими чорними очима, в чорному сюртуку й чорній краватці, зі стеком у руці. Касс одразу здогадався, що то француз-баришник, приїхав купувати «краль» для Луїзіани. Француз роздивлявся на щось у кімнаті, куди не сягало Кассове око. Тоді Касс протиснувся ближче до дверей і заглянув досередини.

Він побачив непоказного суб’єкта в циліндрі,— то був, як видно, містер Сіммс,— а за ним жіночу постать. Жінка була зовсім молода, років двадцяти, тендітна, зі шкірою, ледь темнішою за слонову кістку,— певне, лише на одну восьму негритянка,— з волоссям скоріш хвилястим, аніж кучерявим, та вологими темними очима, трохи почервонілими, що невидюще дивилися кудись повз француза. Вдягнена вона була не в грубий веретяний балахон та хустку, як звичайно одягають невільниць, призначених на продаж, а в широке й довге, аж до п’ят, біле плаття з рукавами до ліктя й не мала на голові хустки — лише стрічку, що стягувала волосся над чолом. Позад неї, у гарно вмебльованій кімнаті («як у цілком добропристойному домі»,— сказано в записках, хоча й згадано загратовані вікна), Касс побачив крісло-гойдалку й невеличкий столик, а на ньому кошик для рукоділля та тонке шитво із встромленою в нього голкою, «так ніби якась молода дама, господиня дому, щойно відклала його, підводячись, щоб привітати гостя». Як пригадує Касс, він не знати чому прикипів поглядом до того рукоділля.

— Осьде,— приказував містер Сіммс,— осьде. І, схопивши дівчину за плече, повільно повернув її всім на огляд. Потім, узявши за зап’ясток, підняв її руку на рівень плеча й поводив сюди-туди, щоб показати її рухливість, знов повторивши своє «осьде». А тоді витяг руку дівчини вперед, до француза, й далі тримаючи зап’ясток, так що п’ясть мляво звисла донизу. (Як зазначено в записках, вона була «гарної форми, з тендітними, тонкими пальцями»). — Осьде,— сказав містер Сіммс,— ви тільки гляньте на цю руку. Не кожна пані має таку маленьку та гарну. А яка кругленька й м’якенька, га?

— А щось іще кругленьке й м’якеньке в неї є? — обізвався один із чоловіків біля дверей, І всі інші зареготали.