Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Другого ранку він виїхав до Падьюки. Там він дізнався, як звуть работорговця, але дізнався також, що той уже продав Фебу (світлошкіру мулатку, що її прикмети збігалися з Фебиними) якійсь «приватній особі», що нагодилася на той час у Падьюці, але вже поїхала далі на пониззя. Імені тієї особи ніхто в Падьюці не знав. Торговець, як видно, позбувся Феби, щоб розв’язати собі руки й супроводжувати гурт рабів, який він збирав. Тепер він, як сказали Кассові, забравши з собою кількох молодих негрів та негритянок, подався на південь Кентуккі, щоб там поповнити гурт. Як Касс і передбачав, торговець не захотів виснажувати Фебу переїздами з невільничим гуртом. І коли йому запропонували добру ціну там-таки, в Падьюці, він охоче продав її. Касс проїхав далі на південь, до Боулінг-Гріна, але там слід загубився. Майже втративши надію, він написав тому торговцеві листа на адресу невільницького ринку в Нью-Орлеані з проханням повідомити ім’я покупця Феби й хоч якісь відомості про нього. А тоді вирушив назад до Лексінгтона.
У Лексінгтоні він пішов на Вест-Шорт-стріт до невільницького бараку Льюїса С. Робардса, що його містер Робардс за кілька років перед тим улаштував у старому приміщенні міського театру. Касс гадав, що містер Робардс, найбільший работорговець в окрузі, маючи широкі зв’язки на пониззі, зможе розшукати Фебу, якщо пообіцяти йому добрі комісійні. У конторі він не застав нікого, крім хлопця-посильного, який сказав, що сам містер Робардс виїхав на пониззя, а все «тримає під рукою» містер Сіммс і тепер він «в особняку, на оглядинах». І Касс подався до «особняка», що стояв поряд з бараком. (Коли Джек Берден був у Лексінгтоні, відтворюючи життя Касса Мастерна, він побачив, що «особняк» іще зберігся — типовий житловий будинок тих часів, двоповерхова кам’яниця, з похилим дахом, парадними дверима посередині, між вікнами, з двома коминами по краях та прибудовою позаду. Саме там, а не в тісних комірчинах бараку, Робардс тримав свій «добірний товар» для «оглядин»).
Парадні двері будинку виявилися незамкнені, і Касс зайшов до передпокою, де нікого не було, але згори долинав сміх. Він піднявся сходами й побачив перед відчиненими дверима в кінці коридора купку чоловіків. Двох чи трьох із них Касс упізнав — то були молоді гультяї, яких він не раз зустрічав у місті та на іподромі. Він підійшов і запитав, де містер Сіммс.
— Онде в кімнаті,— сказав один з молодиків.— Показує.
Касс зазирнув понад головами до кімнати. Спершу він побачив тільки присадкуватого, кремезного, аж лиснючого чоловіка з чорною чуприною та великими блискучими чорними очима, в чорному сюртуку й чорній краватці, зі стеком у руці. Касс одразу здогадався, що то француз-баришник, приїхав купувати «краль» для Луїзіани. Француз роздивлявся на щось у кімнаті, куди не сягало Кассове око. Тоді Касс протиснувся ближче до дверей і заглянув досередини.
Він побачив непоказного суб’єкта в циліндрі,— то був, як видно, містер Сіммс,— а за ним жіночу постать. Жінка була зовсім молода, років двадцяти, тендітна, зі шкірою, ледь темнішою за слонову кістку,— певне, лише на одну восьму негритянка,— з волоссям скоріш хвилястим, аніж кучерявим, та вологими темними очима, трохи почервонілими, що невидюще дивилися кудись повз француза. Вдягнена вона була не в грубий веретяний балахон та хустку, як звичайно одягають невільниць, призначених на продаж, а в широке й довге, аж до п’ят, біле плаття з рукавами до ліктя й не мала на голові хустки — лише стрічку, що стягувала волосся над чолом. Позад неї, у гарно вмебльованій кімнаті («як у цілком добропристойному домі»,— сказано в записках, хоча й згадано загратовані вікна), Касс побачив крісло-гойдалку й невеличкий столик, а на ньому кошик для рукоділля та тонке шитво із встромленою в нього голкою, «так ніби якась молода дама, господиня дому, щойно відклала його, підводячись, щоб привітати гостя». Як пригадує Касс, він не знати чому прикипів поглядом до того рукоділля.
— Осьде,— приказував містер Сіммс,— осьде. І, схопивши дівчину за плече, повільно повернув її всім на огляд. Потім, узявши за зап’ясток, підняв її руку на рівень плеча й поводив сюди-туди, щоб показати її рухливість, знов повторивши своє «осьде». А тоді витяг руку дівчини вперед, до француза, й далі тримаючи зап’ясток, так що п’ясть мляво звисла донизу. (Як зазначено в записках, вона була «гарної форми, з тендітними, тонкими пальцями»). — Осьде,— сказав містер Сіммс,— ви тільки гляньте на цю руку. Не кожна пані має таку маленьку та гарну. А яка кругленька й м’якенька, га?
— А щось іще кругленьке й м’якеньке в неї є? — обізвався один із чоловіків біля дверей, І всі інші зареготали.