Лицарі Дикого Поля. Том 2

— Але, дядьку, це так не робиться! Шлюб без згоди батьків! А як же посаг? Та й узагалі! — Юрко досі не міг отямитися від такого вчинку свого дядька.

— Ой, ну які ви всі меркантильні та корисливі! І дався вам цей посаг. Можна подумати, що він становить єдину радість шлюбу. Мало того, лише заради нього й варто одружуватися! — вигукнув Тимофій.

Повисло мовчання — і дядько і небіж замислилися кожен про своє.

— Дядю, а чому ти вирішив стати низовим козаком? — несподівано запитав Юрій.

— Причина вельми проста: я дуже не хотів бути попом, як того пристрасно бажав твій покійний дід, — трохи здивувавшись такому запитанню, відповів Тимофій. — І, крім того, в юності, я вважав, що це здорово. Бути вільним козаком означає бути воїном, лицарем, мати успіх. Але, проживши стільки років на Січі, я зрозумів, що бути козаком — означає бути вільним і захищати свободу як свою, так і чужу.

— А чому ти долучився до бунтівників? — поставив Юрій запитання, яке давно його мучило.

— Тому й долучився, Юрку, бо зрозумів те, що навіть як козак, навіть як шляхтич за народженням я не вільний. Мої права нікого не цікавлять, бо я православний українець. І таких, як я, більшість в усій Україні. Ти ж прожив своє життя й не бачив чужого страждання. Ти, мабуть, навіть і не уявляв собі, що когось немилосердно пригнічують. Тож я захотів спробувати це змінити. Лише виявилося, що ціна зависока, — трохи засумувавши, промовив Тимофій. — А навіщо ти питаєш?

— Просто у Варшаві про козаків розповідають такі страшні речі, що я не міг повірити в те, що ти, мій рідний дядько, береш участь у всій цій смуті, але ти сам сказав, що ти тепер сотник і...