Гаррі Поттер і орден Фенікса

— На нашу думку, Амбридж не хоче, щоб ми вивчали на практиці захист від темних мистецтв, — сказала Герміона, — бо має якусь... якусь божевільну манію — начебто Дамблдор створює з учнів таку собі приватну армію. Вона вважає, що він налаштовує нас проти міністерства.

Ця новина приголомшила майже всіх, окрім Луни Лавґуд.

— Бо в цьому є сенс, — мовила вона. — Зрештою, має ж Корнеліус Фадж свою приватну армію.

— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.

— Нічого він не має, — заперечила Герміона.

— Ні, має, — сказала Луна.

— А що це за геліопати? — здивувався Невіл.

— Це духи вогню, — пояснила Луна і вирячила очі так, що стала ще божевільніша на вигляд, ніж була, — такі височенні полум'яні істоти, що мчать по землі, спалюючи все перед собою...

— Їх не існує, Невіле, — скептично додала Герміона.

— Ще й як існують! — розсердилася Луна.

— А докази? — скривилася Герміона.

— Є безліч описів, зроблених свідками. Невже ти така обмежена, що тобі все треба підсовувати під самий ніс...

— Гм, гм, — так вдало перекривила професорку Амбридж Джіні, що дехто навіть злякано озирнувся, а потім розреготався. — Хіба ми не збиралися вирішити, як часто нам зустрічатися для уроків захисту?

— Так, — відразу погодилася Герміона, — твоя правда, Джіні.

— Раз на тиждень звучить круто, — сказав Лі Джордан.

— Якщо це не... — почала Анжеліна.

— Так, так, ми пам'ятаємо про квідич, — напружено урвала її Герміона. — А тепер треба вирішити, де нам збиратися... Це було складніше завдання. Усі замовкли.

— У бібліотеці? — запропонувала Кеті Бел.

— Навряд чи мадам Пінс дуже сподобається, коли ми почнемо виконувати закляття в бібліотеці, — засумнівався Гаррі.

— То, може, в якомусь порожньому класі? — запропонував Дін.

— Так, — підтримав його Рон, — можливо, Макґонеґел впустить нас до свого класу. Вона вже так робила, коли Гаррі готувався до Тричаклунки.

Але Гаррі чомусь не вірив, що Макґонеґел буде така люб'язна й тепер. Хоч би що там казала Герміона про групи навчання чи виконання домашніх завдань, він чітко усвідомлював, що їхню групу запідозрять у бунтарських намірах.

— Що ж, спробуємо щось підшукати, — сказала Герміона. — Ми всім повідомимо, коли виберемо час і місце для першої зустрічі.

Вона понишпорила в портфелі, витягла звідти пергамент і перо, а тоді завагалася, ніби набираючись рішучості.

— Я... я думаю, що треба записати всі ваші прізвища, щоб ми знати, хто тут був. І ще я думаю, — вона набрала повні груди повітря, — що про це ми не будемо скрізь розпатякувати. Тому кожен, хто підпишеться, обіцяє цим самим не розповідати про наш задум ані Амбридж, ані будь-кому іншому.

Фред узяв пергамент і впевнено там підписався, але Гаррі помітив, що не всім хочеться записувати свої прізвища.

— Е-е... — завагався Захаріас. коли Джордж хотів передати йому пергамент. — Ерні скаже мені про час зустрічі.

Одначе Ерні теж не поспішав підписуватися. Герміона глянула на нього, піднявши брови.

— Я... ну, ми ж старости. — вибухнув Ерні. — А якщо цей список знайдуть... тобто... ти ж сама сказала, якщо Амбридж довідається...

— Ти щойно доводив, що наша група стане найважливішою подією цього року, — нагадав йому Гаррі. — Я... так, — промимрив Ерні. — так, я в це вірю, просто...

— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна-де? — роздратувалася Герміона.

— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я... так, авжеж, я підпишуся.

Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.