Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Вже на самому початку 1168 р. відбув він перший похід у половецькі степи, що зустрівся з великим захопленням українського громадянства, як і кожна спроба князів оборони української землі перед зовнішнім ворогом. Найкраще ілюструє тогочасні настрої літописець, що говорить м. ін.: «І вложив Бог добру думку в серце Мстислава Ізяславича, що всім серцем бажав добра українській землі. Скликав він свою братію й порадившися з нею, сказав: Братя! Зжальтеся над українською землею! Над своєю отчиною і дідизною, що з неї кожного року забирають поганці христіян у свої кочовища. Вже нам займають грецький, солоний і залозний шлях. Чи не кращеб нам братя, піти слідами наших батьків і дідів і придбати собі слави?»
Промова Мстислава впала на добрий грунт; князі пішли справді гликим походом проти половців, а через рік улаштували чергову демонстрацію для охорони українських купецьких караван, що простували на Україну з півдня і сходу.
Але з тих походів не було Україні великого добра. Ще гірше, з їх приводу почалися поміж князями сварки та інтриги, які виключали можливість дальшої протиполовецької акції. До вибуху нової отвертої війни прийшло з приводу Новгороду, відкіля новгородці вигнали Ростиславового сина й запросили до себе котрогось з синів Мстислава. Мстислав дав їм свого сина Романа й це привело до війни поміж ним і союзом Ростиславичів з Андрієм Юрієвичем Боголюбським.
Андрій Юрієвич Боголюбський
Мирна доба князювання Ростислава причинилася, хоча й посередньо, до створення й закріплення нового державного організму на північному сході старої Київської Держави - Ростово-Суздальщини. Східньо-словянська еміграція, натрапивши тут на фінське етнічне підложжя, дуже скоро вспіла його опанувати й віссати в себе. Зразу княжать тут князі, що не виявляють ні амбіцій ні енергії виплисти на ширшу політичну арену і щойно з моментом, коли в РостовоСуздальщині зявляються енергійні Мономаховичі, положення основне міняється. Володіючи над територіями, що їх сама вже невдячна природа вимагала від людей скупчення в праці й витривалости, над населенням, що змішане з спокійним і податливим фінським елєментом, само набірало прикмет рабства й приниження, вони дуже скоро стають самовладними володарями й пробують свою деспотичну владу поширити на решту земель Київської Держави. Зразу вабить їх до себе золотоверхий Київ, згодом, коли не без їхньої участи, Київ тратить своє політичне й культурне значіння, вони змагають, щоб його цілкого знищити й заступити старий український центр новим, тепер уже етнічно відчуженим і політично ворожим.
Ми бачили скільки енергії зужив і скільки крови пролив Юрій Мономахович Суздальський, щоби добути собі Київ і бодай умерти в ньому по недовгому княженню. Але вже син його Андрій, прозваний Боголюбським, був людиною зі зовсім відмінними ідеалами.
Андрій Юрієвич родився й виховався на Суздальщині, далеко від гамору княжих міжусобиць українського півдня. Діставши від батька Володимир над р. Клязмою, він зовсім не цікавився тим, що діялося поза межами його волости, а коли в 1149 р. примусив його батько приняти участь у кампанії проти Ізяслава Мстиславича Київського, Андрій мав нагоду виявити всі прикмети свого замкненого, підступного й інтригантського характеру. Колиж у 1154 р. батько посадив його в київському «пригороді» Вишгороді, Андрій витримав у ньому несповна рік і потайки від батька, втік з Вишгороду; з собою забрав на північ і вишгородську святощ - ікону Богородиці, привезену сюди з Царгороду. Колиж по смерти Юрія ростовці й суздальці посадили його на батьківському столі, він у першу чергу позганяв з уділів своїх молодших братів, а разом з ними й тих бояр, що могли чимнебудь пошкодити в його самовладних намірах.
Закріпивши своє становище в Ростово-Суздальщині, Андрій взявся перемінювати суверенних князів Київської Держави на своїх «підручних», нацьковуючи одного на одного й користаючи з вічної метушні, що її не бракувало ніколи на українському півдні. Не могучи м. і. покорити Новгород воєнною силою, він примусив його до покори економічними утисками. Скрізь, де не помагала сила, там робили своє інтриги й підступ Андрія Боголюбського.
Натрапивши в старих осередках Ростово-Суздальщини на доволі сильно розвинутий міщанськй автономізм, Андрій Боголюбський переніс столицю своєї волости, зразу до Володимира над Клязмою, а потім до ще менче замітного Боголюбова, що він його сам збудував і від нього приняв своє історичне прізвище. Бажаючи визволитися від переваги Києва на церковному полі, він «добром і лихом» заходився створити у себе митрополію, але це йому не вдалося. Будучи наскрізь деспотичною натурою, Боголюбський не посягав по київський стіл, бо розумів, що не зможе осідлати ані суверенности українських князів, ані своєрідного громадського й державного устрою України. Й тому він тільки про те думає, щоби понизити й знищити Київ, хапаючися кожної нагоди, що наближувала його до мети.