Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Ти обіцяєш?
— Обіцяю.
— Що ти обіцяєш?
— Обіцяю, що, можливо, подумаю, як тобі допомогти, коли ти виконаєш свої п’ятдесят п’ять завдань і вговориш Макпростака, нехай знову запише мене в бортовий журнал, щоб мені заплатили льотну надбавку без усяких польотів. Я страх як не люблю літати, розумієш? До речі, ти чув, що в штаті Айдахо три тижні тому розбився літак? Шестеро загиблих, просто жах! І чого їм так кортить щомісяця заганяти. мене на чотири години до літака, аби видати льотну надбавку? Невже я не маю інших турбот, щоб іще турбувався, чи не розіб’юся в літаку?
— Я теж боюсь розбитися в літаку, — зауважив Йоссар’ян. — Не тільки ти.
— Так, але мене ще турбує ота пухлина Юїнга, — похвалився Док Дайлік. — Як ти думаєш, чи не тому в мене постійний нежить і озноб? Ось на, помацай мій пульс.
Йоссар’яна теж турбувала і пухлина Юїнга, і меланома. Нещастя чатували на нього повсюди — годі було їх перелічити. Перебираючи в думці всі ті тисячі хвороб та трагічних пригод, які могли вкоротити йому віку, Йоссар’ян, власне, сам не міг повірити, що він іще й досі живий та он який здоровий. Це було просто чудо. Тому кожен новий день був для нього лиш черговим поєдинком зі смертю.
Цей двобій тривав уже цілих двадцять вісім років.
18. Вояк, якому двоїлося в очах
Йоссар’ян своїм гарним здоров’ям завдячував гартуванню на свіжому повітрі, колективній праці та спортові, а щоб скараскатись усього цього, він і вирішив уперше злягти до шпиталю. Якось уранці, коли інструктор з фізичної підготовки в Лауері-Філді наказав усім виходити на зарядку, Йоссар’ян, тоді ще рядовий, побіг натомість до санчастини й поскаржився на біль у правому боці.
— Іди гуляй, — відповів черговий лікар, що в цей час сушив собі голову над кросвордом.
— Ми не маємо права казати йому «іди гуляй», — озвався капрал. — За новою інструкцією всіх, хто скаржиться на болі в ділянці живота, треба тримати під наглядом не менше п’яти днів, бо коли їм казати «іди гуляй», вони частенько мруть.
— Ну-ну, — буркнув лікар. — Потримайте його тут п’ять днів, тоді хай іде гулять.
У Йоссар’яна забрали одяг і примістили до палати, де він міг почуватися зовсім щасливо, аби тільки ніхто з сусідів не хропів. Наступного ранку молоденький стажист-англієць турботливо запитав у Йоссар’яна, як там його печінка.
— По-моєму, у мене апендикс, — відповів йому Йоссар’ян.
— Апендикс — то дурниці,— авторитетно пояснив йому стажист-англієць. — Якщо у вас хворий апендикс, ми його виріжемо, — раз, два, і ви знову в строю. А от з печінкою ви зможете водити нас за носа не один тиждень. Бо печінка для нас — це темний і, я сказав би, страшний ліс. Якщо ви коли-небудь їли печінку, то розумієте, що я маю на увазі. На сьогодні ми більш-менш твердо знаємо лише те, що печінка справді існує, і можемо собі приблизно уявити, які в неї функції, коли вона функціонує нормально. Все, що поза тим, для нас суцільна пітьма. Кінець кінцем, що таке печінка? Мій батько, наприклад, помер від раку печінки, але до самої смерті в нього нічого не боліло. На жаль — бо я його ненавидів. А матусю — просто обожнював. Знаєте, як воно буває…
— А що тут може робити англійський військовий лікар? — поцікавився Йоссар’ян.
— Про це я розповім вам завтра вранці,— посміюючись, відповів йому стажист. — Тим часом викиньте цей ідіотський пухир з льодом, поки не гигнули від запалення легень.
Йоссар’ян його ні разу більше не бачив. Це була одна з чудових особливостей шпиталю: Йоссар’ян ніколи не зустрічався там двічі з тим самим лікарем. Вони безслідно зникали після першого візиту. Наступного дня до його койки підійшов цілий гурт лікарів, яких він раніше ніколи не бачив, їх усіх тривожив його апендикс.
— З моїм апендиксом усе гаразд, — заспокоїв їх Йоссар’ян. — Учора мій лікар пояснив мені, що в мене печінка.
— А що, як це печінка? — вирішив старший серед них, сивоголовий офіцер. — Що показує кількісний аналіз крові?
— Кількісного аналізу крові йому ще не робили.
— Хай зроблять негайно. Ми не можемо ризикувати з пацієнтами в такому стані. Якомога більше всіляких аналізів. Інакше чим ми будемо крити у випадку його смерті?! — Він зробив нотатку в записнику і повернувся до Йоссар’яна. — А ви тим часом прикладайте й далі пухир з льодом. Це дуже важливо.
— В мене нема пухиря з льодом.