Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.

Можливість створення такого суспільства припускає наявність двох умов: інституційної та неінституційної. Інституційною умовою формування правового суспільства виступають розвинуте громадянське суспільство і стала правова держава, а неінституційною — перевага в суспільстві особистостей-громадян з розвиненою правосвідомістю, які є реальними суб’єктами правовідносин даного суспільства і включені у морально-політико-правовий дискурс.

Відомо, що хоча право як соціальний регулятор виникло давно, однак слугувати особистості, її самореалізації воно починає лише в умовах громадянського суспільства, що формується. Тому правове суспільство також можна уявити як ідеальний тип, що розкриває певний аспект громадянського суспільства, спосіб його буття, використовуючи підхід Канта, як «громадянський стан, розглянутий тільки як стан правовий».

Отже, громадянське суспільство і правова держава являють собою взаємоприпустимі і взаємодоповнюючі сторони (динамічну і статичну) правового суспільства. У цьому суспільстві спонтанне і раціональне начала, свобода і порядок урівноважені, підпорядкування універсальним нормам організовано таким чином, що не тільки не придушує, а навпаки, сприяє прояву самостійності і незалежності людини, розвиткові її індивідуальності.

У Конституції України проголошується мета формування демократичної, соціальної, правової держави. Іншими словами, передбачається сформувати правове суспільство, для якого характерні: політичний плюралізм, поділ влади, визнання вищою цінністю людини, її прав і свобод. Разом з тим слід визнати, що на шляху його формування стоїть безліч проблем. Сформовані несприятливі економічні та соціальні умови в Україні, посилення бюрократизму і корупція в управлінському апараті значною мірою перешкоджають і уповільнюють цей процес. Успішне формування правового суспільства неможливо без створення реальних умов для цього процесу. До таких умов належать: досягнення високого рівня політичної і правової свідомості людей; гуманізація людських стосунків; створення і розвиток альтернативних стосовно держави суспільних структур (культурних, наукових, релігійних тощо) з метою розширення сфери прямої демократії, запровадження «діалогових процедур» для вироблення погоджених рішень; обмеження втручання держави у сферу економіки; проведення правової реформи з метою створення єдиного, внутрішньо несуперечливого законодавства та ін.