Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
Він хотів повідомити колегу Гальванеску, як у результаті всіх вищезгаданих заходів у Радянській країні з року в рік зменшується смертність, спадають захворювання на соціальні хвороби, зникають епідемії. І як в результаті цього радянська медицина ще більше міцніє, шириться і розвивається.
Багато чого хотів сказати ще радянський лікар, учений старого виховання — професор Трембовський. В справах політики перший-ліпший комсомолець професорові Трембовському дав би очок з сто вперед. Але ж — чорт його забирай! — усім цим професор Трембовський хотів переконати й загітувати от цього відживленого ним чоловіка, якого він так по-приятельському зве “колегою”. Так — чорт забирай! — він забув тільки, що доктор Гальванеску, власне, зовсім і не лікар і що перспективи розвитку медицини йому, панові Гальванеску, потрібні так само, як професорові Трембовському оті опудала мертвих механізованих людей. Мертвих! Звичайно, для чого ж тоді все це говорити, для чого переконувати та агітувати, раз вони мертві і до життя їх повернути неможливо? Неможливо! Професор Трембовський прекрасно — чорт забирай! — розуміє, яка різниця між можливим та неможливим. І раз колега, каже, що це неможливо, тоді що ж…
І професор змовк. Він не сказав докторові Гальванеску нічого з того, що він уже був наготувався сказати.
Всі мовчали. Говорити було ні до чого.
Проте доктор Івановський через якийсь час все ж таки заговорив. Спокійний і витриманий завжди, він схвильовано пройшовся по кімнаті, морщачи чоло і напружено міркуючи про щось. Потім він враз спинився перед пацієнтом. Доктор Гальванеску спокійно зустрів його пронизливий погляд.
— І все ж таки, — сказав доктор Івановський, — і все ж таки, пане Гальванеску, ви брешете. Тобто я хотів сказати, що ви не праві. Ваші… пацієнти живі.
В цю мить двері палати широко розчинилися і на порозі з’явилася товаришка Петрова. Вона щойно на райкомівському автомобілі прилетіла до інституту. Розчинивши двері, вона якраз почула останні слова доктора Івановського “ваші пацієнти живі”…
— Ура! — заляскала вона в долоні. — Живі? Вже? А де ж вони?
З цим запитанням Петрова кинулася до доктора Івановського, потім до Думбадзе. Але зразу юна їх покинула і метнулася до доктора Гальванеску. Вона вхопила його за обидві руки.
— Від імені комсомолу, докторе… дякую… Ніколи не думала, що ви будете такий молодець… Сахно стільки наговорила про вас… Але ви хоч і буржуй…
— Він по-українському не розуміє,— Є похмуро спинив її Думбадзе.
— На щастя, — криво всміхнулася Сахно. — Принаймні для Петрової буде менше конфузу.
Доктор Івановський в цей час кинувся до крісла хворого. Він поспішав визволити його з дужих рук товаришки Петрової. Вона захопилася й трусила руку Гальванеску так, що доктор Івановський сполошився за життя свого пацієнта. Петрова була зовсім збентежена. Вона засоромилася й почервоніла.
— А… а що сталося?.. Я не розумію…
Коломієць коротко пояснив їй, що таке сталося. Петрова зблідла так само, як щойно й він сам.
— Так… неможливо чи… бреше?
— Неможливо! — сердито кинув професор.
— Бреше! — відгукнувся враз і доктор Івановський.
Петрова, вкрай спантеличена, поглянула на обох, а потім на Гальванеску.
— Хто бреше? — спитала вона.
Це було немов гасло. На це гасло всі заговорили враз. Професор — літній, із сивим чубом чолов’яга — підскочив до Петрової і схопив її за вилоги тужурки, немов молодий студент, що хоче зараз, тут же, не сходячи з місця і не відпускаючи від себе свого співрозмовника, довести йому свою правоту. Він доводив Петровій, що доктор Гальванеску має рацію. Ніяка клітина в живому організмі не може жити приспана довше як два тижні. Це доведено. На це є досвід з кролями, собаками, котами.
Доктор Івановський — такий завжди спокійний та витриманий — враз утратив усю свою спокійність та витриманість. Він схопив Петрову з другого боку і мало не криком пропонував їй не вірити докторові Гальванеску й не слухати професора Трембовського, бо перший з них бреше, а другий помиляється.
— Як ви смієте, докторе! — визвірився на нього професор, залишаючи Петрову. — Ви ще хлопча!
— Як ви смієте, професоре! — визвірився й доктор Івановський. — Крім того, ви забуваєте, що радянська фізіологія вже поклала край цьому антимарксистському методові — узагальнювати й переносити на людину досвід, здобутий в дослідах над тваринами. Досягнення радянської клініки та гігієни в цьому напрямі вам дуже добре відомі, професоре. Факт відживлення цього добродія сам промовляє за це.