Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Ти не повинна…
— За кого ти мене маєш! Кожна жінка завжди знайде вихід!
Гармати привезли вже з ремонту, тепер роботи було сила-силенна. «Антонові» поставили новий ствол. Всі боєприпаси замінили, тепер присилали якісь особливі снаряди. А через день з санчастини повернувся Гомулка. Спеціальним наказом Гольтові і його однокласникам присвоїли звання старших курсантів зенітної служби. Гомулка — у нього на голові був наліплений пластир — сказав:
— Ого, тепер ми вже старші курсанти.
Після обіду прибуло поповнення — учні двадцять восьмого року народження з Сілезії. Гольт, Вольцов, Феттер і Гомулка, стоячи біля канцелярії, дивились, як новачки злазили з грузовиків і як їх потім повели на склад переодягатися.
— Так і ми тоді приїхали, — мовив Гомулка.
Гольт мовчки хитнув головою. Від того дня їх, здавалось, відділяла ціла вічність.
— Хлопці, ми свого досягли! — крикнув Феттер. — Адже тепер ми старші курсанти!
Батарея вишикувалась на проїзній дорозі, і почався розподіл. Нввоспечених старших курсантів призначили командирами гармат і навідниками на різні обслуги. Шмідлінгові ледве вдалося залишити Вольцова, Гольта, Гомулку і Феттера за «Антоном».
Кутшера, як завжди, без кашкета і, як завжди, у супроводі собаки, виступив перед батареєю з промовою.
— Слухати всім!.. — Проте цього разу він і словом не обмовився про самовиховання.
— Він уже й сам не радий, — сказав Гомулка, коли вони повернулись у барак. — Йому тільки не хотілось відступати від свого принципу.
— Це можна назвати «самовихованням одного капітана», — пожартував Гольт.
Батарею знову привели в бойову готовність. Десь опівночі Вольцов ще раз прочистив банником новий ствол. Цієї ночі батарея вела вогонь невдало. Новачки, напевне, лякалися чи, може, ще не опанували приладами, і їх збивали з пантелику звичайні радіоперешкоди. Гармати стріляли в південному напрямку, а бомбардувальники гули десь на півночі. Вольцов одчайдушно лаявся, бо з нового ствола витікало кипляче мастило і пропалювало йому рукавицю. В проміжках між стрільбою зенітники чули, як біля радіолокатора люто горланить Кутшера.
Батарея тепер на дві третини складалася з новачків двадцять восьмого року народження. Крім двадцяти шести однокласників Гольта, з колишніх старших курсантів залишалось тільки п’ять чоловік: два далекомірники з Гамбурга — Дузенбекер і Гершельман — та Ціше з двома своїми товаришами по школі з Ессена. Обидва гамбуржці прийшли ввечері в барак до Вольцова, принесли сигарет і горілки. Вони терпляче вислухали докори Вольцова, а потім усі разом відсвяткували примирення. У всьому був винен один тільки Гюнше!
9
Через кілька тижнів Кутшера ввів для всієї батареї щоденні стройові заняття. Шкільних учителів він прогнав.
— Латинь? Навчатися стріляти куди важливіше!
Щоночі налітали англійські літаки, а вдень міста Німеччини бомбардували американці. У квітні повітряні нальоти посилились, і інтенсивність їх уже не зменшувалась. За безнастанною муштрою хлопці не мали жодної вільної хвилини.
— Це значить, що скоро буде інспекційна комісія, — говорив Шмідлінг.
І справді, в кінці квітня командир підгрупи повідомив про свій приїзд. Але час приїзду все відкладався з дня на день, і тільки у травні на батарею прибула ціла колона автомашин.
Майор, а за ним, як за кометою, цілий хвіст капітанів і лейтенантів почали з того, що зникли у командирському бараці, змусивши вишикувану батарею чекати.
— Вони зараз жлуктять там першокласну горілку, — безцеремонно заявив Феттер, навіть не понижуючи голос.
— Не розмовляти в строю! — крикнув хтось із унтер-офіцерів.
Незабаром з’явився майор Белінг зі своїм почтом, але тільки-но почалися рапорти, як на вогневу позицію батареї, сигналячи, в’їхала ще одна колона легкових автомашин. Стоячи струнко, Гомулка промимрив собі під ніс слова з пісні:
— Хіба зна хто чи гадає, що його чекає!..
З лімузина виліз генерал артилерії Бергман у супроводі полковника і кількох підполковників та майорів. Коняча фізіономія Кутшери розпливлась у посмішці. Якщо командир підгрупи терпіти його не міг, то в генерала, навпаки, він користувався великою прихильністю. Кутшера став на правому фланзі батареї.
Генерал сам перевірив у солдатів особисті знаки і навіть оглянув підошви на солдатських черевиках. Потім він виявив бажання бути присутнім на учбово-бойовій стрільбі батареї. День стояв теплий, сонячний. Над позицією кружляв «хейнкель-111», що правив за мішень. На батарейному командному пункті, з’юрмилося стільки офіцерів, що операторам важко було працювати з приладами. Генерал забажав також перевірити уміння Кутшери тактично, а вахмістра — технічно керувати вогнем батареї. Але перш ніж команди генерала встигали пройти по інстанції від генерала до капітана, їх уже виконували.