Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Король набрався по саме нікуди і, оскільки розмова точилася не про битви, перемоги й турніри, почав куняти, а потім підвівся й пішов поспати. Філліс прибрала зі столу, підкотила до нас барильце з пивом і зникла кудись, щоб пообідати нареші на самоті тим, що залишилося від бенкету, а ми заговорили про речі, найцікавіші для такого товариства, як наше, тобто, звичайно, про справи й про заробітки. На перший погляд, справи в цьому маленькому васальному королівстві, яким правив король Багде-магус, були багато кращі, ніж там, де порядкував я. Тут панувала система протекціонізму, тоді як я запроваджував у себе вільну торгівлю й половину дороги в цьому напрямку вже пройшов. Власне, розмовляли тільки ми з Даулі, решта жадібно слухали. Даулі, розпалившись і відчуваючи свою перевагу, почав ставити мені запитання-пастки, на які й справді нелегко було відповісти:
— А скільки у вас, брате, заробляє управитель ферми, дворецький, візник, чабан, свинопас?
— Двадцять п’ять мільрейсів на день, тобто чверть цента.
Коваль аж засяяв з радощів і сказав:
— У нас їм платять удвоє! А скільки заробляє ремісник — тесляр, тинькар, муляр, маляр, коваль, стельмах?
— В середньому п’ятдесят мільрейсів — півцента на день.
— Хо-хо! А в нас вони мають по сто. Добрий ремісник у нас легко заробляє за день цілий цент! Я не кажу про кравців, але решта завжди можуть заробити за день цент, а під гарячу пору й більше — до ста десяти, навіть ста п’ятнадцяти мільрейсів. Мені самому доводилося протягом усього останнього тижня платити по сто п’ятнадцять. Ні, хай живе протекціонізм, і до дідька вільну торгівлю!
Даулі переможним поглядом обвів товариство. Обличчя його сяяло, мов сонце. Та він рано радів! Я взявся за свою довбню й протягом п’ятнадцяти хвилин заганяв коваля в землю, поки не загнав цілком, так, що навіть маківки його не стало видно. Ось як я почав. Я спитав:
— Скільки ви платите за фунт солі?
— Сотню мільрейсів.
— А ми — сорок. Скільки ви платите за яловичину та баранину в ті дні, коли дозволяєте собі купувати м’ясо?
Я зачепив за живе — коваль почервонів.
— Ціни міняються, хоч і не набагато. Я б сказав — сімдесят п’ять мільрейсів за фунт.
— А ми платимо тридцять три. Скільки у вас коштують яйця?
— П’ятдесят мільрейсів дюжина.
— А в нас — двадцять. Скільки ви платите за пиво?
— Пінта — вісім з половиною мільрейсів.
— Ми платимо чотири; двадцять п’ять пляшок на цент. Почім у вас пшениця?
— Бушель — дев’ятсот мільрейсів.
— У нас чотириста. Скільки у вас коштує чоловіча сорочка із сірячини?
— Тринадцять центів.
— У нас шість. А полотняна сукня для дружини селянина чи ремісника?
— Вісім центів чотири мільси.
— Зважте на різницю: ви платите за неї вісім центів і чотири мільси, а ми лише чотири центи. — Тепер можна було завдати удару, і я сказав: — Отже, ти бачиш, любий друже, чого варті високі заробітки, якими ти похвалявся кілька хвилин тому? — І я задоволено оглянув гостей, знаючи, що зв’язав ковалеві руки й ноги — і так спритно, що він цього навіть не помітив. — Ось що зосталося від ваших хвалених заробітків. Сама лузга!
Ви не повірите мені — він тільки здивувався, не більше! Він нічого не второпав, не зрозумів, що я заманив його в пастку, що він попав у западню. В ту мить я міг би застрелити його, їй-богу! Лупаючи на мене затуманеними очима, тяжко повертаючи мозком, він спромігся тільки на таке:
— Даруй, але я нічого не розумію. Адже доведено, що наші заробітки в два рази вищі, ніж ваші. Чому ж ти твердиш, ніби від них зосталася сама «лузга», якщо я правильно вимовив це чудне слово, котре Господь зласкавився вперше вкласти в мої вуха.