Бігун у Лабіринті
- Автор: Дэшнер Джеймс
- Серия: the maze runner #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-923-044-7
- Переводчик: Наталя Вишневська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бігун у Лабіринті». Краткое содержание книги:
— Лацно, — кивнув Мінхо й розвернувся, збираючись іти. — Все чудово. Ходім, — і він попрямував до дверей, та зупинився, помітивши, що Томас не рушив з місця.
— Не хвилюйся, Томмі, — сказав Ньют. — 3 твоєю дівчиною все буде гаразд.
У Томасовій голові за одну мить промайнули мільйони думок: бажання дізнатися код, збентеження від того, що про них з Терезою подумав Ньют, передчуття нових відкриттів у Лабіринті — і страх.
Втім, хлопець відмахнувся від них. Навіть не попрощавшись, він нарешті пішов за Мінхо, і вдвох хлопці заходилися підніматися сходами.
Томас допоміг Мінхо зібрати бігунів, щоб розповісти їм новини та спорядити їх у тривалий похід у Лабіринт. На диво, всі без винятку погодилися, що прийшов час узятися до поглибленого вивчення Лабіринту і залишитися в ньому на ніч. Попри страх і хвилювання, Томас зголосився самостійно досліджувати один із секторів, але Мінхо відмовив у проханні, пояснивши, що вже відібрав для цього найдосвідченішого бігуна, а Томас піде разом з ним. Отримавши відмову, хлопець так зрадів, що йому стало соромно за себе.
Цього разу вони з Мінхо натовкли наплічники харчами під зав’язку — неможливо було передбачити, скільки часу доведеться сидіти в Лабіринті. Томас відчував страх і захват водночас. Хтозна, можливо, саме сьогодні вони таки знайдуть вихід?
Хлопці стояли біля Західної Брами і розминали ноги, коли до них підбіг Чак, щоб попрощатися.
— Я б з вами пішов, — сказав хлопчик доволі веселим тоном, — та щось не хочеться померти страшною смертю.
Несподівано для самого себе Томас розреготався.
— Дякую за підбадьорливі слова.
— Ви там обережно, — напучував Чак. Раптом він посерйознішав, а в голосі почулася тривога. — Шкода, що не можу вам допомогти, хлопці.
Томас був зворушений. Він не сумнівався, що коли б справи були геть кепські й Чака попросили вийти в Лабіринт, хлопчик без вагань погодився б.
— Дякую, Чаку. Ми будемо дуже обережні.
Мінхо пирхнув.
— Ми повсякчас були дуже обережні — і що? Тепер все або нічого, малий.
— Час іти, — сказав Томас. Від хвилювання у нього в животі все переверталося, тому захотілося якнайскоріше рушати і поменше думати. Зрештою, тепер, коли Брама відчинена повсякчас, у Глейді аж ніяк не безпечніше, ніж в Лабіринті. Втім, і ця думка не принесла Томасу розради.
— Ага, — спокійно відгукнувся Мінхо. — Рушаймо.
— Ну, — промовив Чак, дивлячись собі під ноги. Потім він знову звів погляд на Томаса. — Удачі. Якщо твоїй дівчині стане самотньо, обіцяю її трохи розважити.
Томас закотив очі.
— Вона не моя дівчина, гнилоголовий!
— Ого! — вигукнув Чак. — Та ти вже почав лаятися, як Альбі! — він силкувався вдати, ніби останні події його анітрохи не злякали, та його видавали очі. — А як серйозно, то нехай вам щастить.
— Дякую, і як ми обійдемося без твоїх напучувань, — гмикнув Мінхо. — Ще побачимося, шлапак.
— Атож, побачимося, — пробурмотів Чак і пішов геть.
Томасові раптом стало тужно: можливо, він більше ніколи не побачить ні Чака, ні Терези, ні решти. Піддавшись раптовому пориву, він гукнув:
— Пам’ятай, щó я тобі обіцяв! Я поверну тебе додому!
Чак обернувся і схвально підніс угору великий палець а на очах у нього заблищали сльози.
У відповідь Томас підніс догори відразу два великих пальці, після чого вони з Мінхо завдали наплічники на спини й увійшли в Лабіринт.
Розділ 44
Томас із Мінхо не зупинялися, аж поки не здолали половини відстані до останнього глухого кута у восьмому секторі. Сьогодні просувалися значно швидше — тільки тепер, коли сонце зникло, Томас уповні оцінив користь наручного годинника. Нічого в коридорах не змінилося. Оскільки відпала необхідність робити позначки в блокноті, єдине, що від хлопців вимагалося, — просто оббігти всі коридори і повернутися назад, дорогою видивляючись щось незвичайне — будь-що. Мінхо дозволив зробити двадцятихвилинний привал, після чого хлопці продовжили шлях.
Бігли вони мовчки. Мінхо вчив, що розмови на бігу — марна втрата енергії, тому Томас зосередився на тому, щоб тримати темп і дихати рівно і спокійно. Вдих, видих, вдих, видих. Так, наодинці зі своїми думками, хлопці заглиблювалися в Лабіринт під тупіт власних черевиків, що барабанили по кам’яній долівці.
На третій годині Томас із подивом почув у голові Терезин голос, хоча сама вона перебувала далеко в Глейді.
«У нас прогрес — розшифрували ще слово. Але поки що нічого не зрозуміло».