Маленький Бізон
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Марія Аркадіївна Пригара
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Маленький Бізон». Краткое содержание книги:
Матеріалом до цієї книги послужила розповідь індійців з племені чорноногих, родичів Маленького Бізона, що їх мандрівник якось зустрів у книгарні Вінніпега. До цього Фідлер довгий час жив серед канадських індійців і вивчив їхній побут та звичаї.
За кілька тисяч кілометрів від свого племені, пригнічений тяжким смутком, я на довгий час втратив зв'язок з рідними. Під час моєї відсутності наш клан зазнав тяжких нещасть, і лише згодом я довідався від людей про події, трагічним героєм яких став мій брат Міцний Голос. В цей час я скінчив відмінно кілька класів; мені було вже одинадцять років.
Нема сумніву, що агент резервації — начальник індійців, зненавидів Міцного Голоса після того як він повернувся з саскачеванських лісів. Агент тільки й чекав нагоди, щоб залити йому сала за шкуру, помститися. Він під'юджував проти брата також і Кінну поліцію. Працівники цієї Кінної поліції раз чи два робили трус у хаті нашого батька і забирали брата на поліцейський пост, щоб допитати. Але вони не добули ніяких доказів, ні в чому не могли його звинуватити.
Та нагода таки трапилась. Брата звинуватили в тому, що він украв вола. Міцний Голос, переконаний, що віл належав до тієї худоби, яку дали нашій родині для харчування, зарізав його. Агент і його помічники зняли страшенний крик про грабіж серед білого дня, запевняючи, що це був «урядовий віл». Негайно ж покликані поліцаї заарештували брата й закутого в кайдани відвели на поліцейський пост в місцевості Дак Лейк.
Коли капрал Діксон, комендант поста, побачив в'язня, він хрипко зареготав і гримаса лютого задоволення перекривила його обличчя:
— Оце то гарні лови! Нарешті попався, голубчику!
Вислухавши рапорт, він звернувся до Міцного Голоса з виразом ненависті:
— За крадіжку, за те, що ти вбив того вола, повісимо!
— Я й не думав красти! Мені здавалося, що це…
— Байдуже, що тобі здавалось. Ти украв вола. Повісимо!
— За крадіжку хочете повісити? — засміявся Міцний Голос з викликом. — Я знаю, що такого закону ще нема!
Тут капрал Діксон підійшов до брата близько, дуже близько, й уїдливо засичав йому на вухо:
— Можу тобі пошепки сказати, братику: крадіжка це тільки приключка. Будеш висіти за щось інше…
І показав рукою на північний схід, в бік ріки Саскачеван.
Хоч Міцний Голос мав мужнє серце, але тут він перелякався. Він бачив на власні очі, що діялось після придушення повстання над Саскачеваном, як переможці по-звірячому катували і вбивали ватажків бунту. Капрал не кинув погрозу на вітер, в цьому Міцний Голос був переконаний.
Брат вирішив захищати своє життя до останньої краплини крові.
На ніч його прикували до важкої залізної кулі й замкнули в службовій кімнаті. В'язень ліг на підлозі і, закутавшись у ковдру з головою, вдавав, що спить. В цій самій кімнаті до півночі вартував капрал Діксон, потім його заступник. Сонний поліцай ледве сидів. Уже за чверть години його зморив сон. Міцний Голос стежив за ним з-під ковдри, а коли поліцай схилився головою на стіл, хлопець тихенько встав, підняв залізну кулю, підійшов до столу, знайшов там ключ і відімкнув замок на кайданах. Вийшов з кімнати, перескочив через огорожу і опинився на волі.
Брат пробіг, не зупиняючись, понад двадцять кілометрів, добрався вдосвіта до резервації і прокрався в хату батьків.
— Мене хочуть повісити, — сказав він батькові й матері. — Та не дочекаються вони цього!
— За що повісити? — вигукнув батько недовірливо. — За те, що ти вкрав вола?
— Ні. За Саскачеван.
— Ох! — глухо застогнали старі.
Добрий батько дав йому двох коней, карабін з великим запасом патронів, а також мішок з харчами. Міцний Голос узяв з собою молоденьку жінку, з якою одружився кілька тижнів тому, і обидва, не гаючись, помчали на північ.
Менше ніж за годину після цього з'явилась погоня з Дак Лейка. Канадська Кінна поліція була безжалісна в переслідуванні своїх жертв, яких вона з тих чи тих причин вважала за злочинців. Вахмістр Колбрук й один індієць, — який був на службі у поліції, знайшли сліди втікачів і причепились до них, мов п'явки.
Через кілька днів Міцний Голос побачив на галявині серед лісу табунець оленів. Він зіскочив з коня і, кинувши повід дружині, наказав їй, щоб вона під'їхала після його пострілу.
Досвідчений мисливець легко підкрався на потрібну відстань і повалив оленя. Не поспішаючи, він підійшов до здобичі, окинув її задоволеним поглядом і вже хотів покласти карабін, щоб оббілувати та розрубати звіра на частки, коли раптом зупинився. Серце в нього тривожно застукотіло. Двоє верхівців — поліцай та індієць-шпигун — виїхали з лісу й прямували до нього. Це була виряджена слідом за ним погоня.
Тікати не було рації. Перше ніж Міцний Голос добіг би до чагарів, йому вже загнали б кулю в спину. Вахмістр Колбрук — бо це був він! — і його товариш, впевнені в собі, помалу наближались до нього. На обличчях їхніх сяяв тріумф: ще б пак, звір сам ускочив до пастки!