Аптекар

— Алекс? — спитав він.

— Я просто замислилась про майбутнє.

— Про наше майбутнє на тривалий час? — припустив він.

— Ні, не на тривалий. Я розмірковувала над тим, що трапиться сьогодні ввечері, — вона нарешті поглянула на нього. Його ласкаві сіро-зелені очі видавали ледь помітне спантеличення, але не стурбованість. Поки що.

— Незабаром зателефонує твій брат.

Він скорчив гримасу.

— Ого. Я про це не подумав, — він здригнувся. — Мабуть, краще спокійно випадково сказати це по телефону. — До речі, Кеві, я закохався в Алекс. А потім особисто — отак?

Їй зовсім не подобалося тремтіння, що прошило її наскрізь, коли він зробив свою грайливо-практичну заяву. Такими словами не розкидаються, як заманеться. Він не мав їх уживати. Утім, вона тремтить.

— Я не про це турбувалась. Пригадуєш план?

— Щойно він облаштується на місці, ми відправимо імейл. І він подивиться, хто відреагує. А потім ми з ним зустрінемось і… — він обірвав розмову, його чоло раптом насупилось. — А потім ви разом поїдете — як ви висловились? — добути їх. Це дуже небезпечна справа, хіба ні? Хіба не можна дати Кевінові самотужки з цим упоратись? Він, мабуть, не був би проти. У мене склалося враження, що йому ця робота до смаку.

— Не така в нас була угода. І, Деніеле…

— Що? — голос його став грубішим, з надривом. Він почав усвідомлювати.

— Ані я, ані Кевін не зможемо… здійснити все якнайкраще, якщо наше слабке місце буде там, де ці лиходії.

Майже фізично відчувалось, як важко впали промовлені нею слова і слідом — післяшоковий стан у тиші, що запала.

Хвилину він пильно дивився на неї не зблимнувши оком. Вона чекала.

— Жартуєш? — нарешті спитав він. Його голос збився на шепіт. — Ти справді гадаєш, що я дозволю, аби ти покинула мене тут тупцювати на місці, а ти тим часом ризикуватимеш життям?

— Ні. І так, дозволиш.

— Алекс…

— Я вмію про себе подбати.

— Я знаю, але… я розумом осягнути цього не можу. Як я витерплю? Чекаючи тут і нічого не знаючи? Алекс, я серйозно!

Його голос наприкінці залунав нетерпляче. Вона не дивилась на нього, а просто витріщилась перед собою у телевізор.

— Алекс?

— Увімкни звук. Негайно.

Зиркнувши на екран, на мить він завмер, а потім, скочивши, почав намацувати на підлозі пульт. Переклацав кілька не тих кнопок, поки нарешті, як грім, з колонок навколо залунав голос диктора новин:

— Зник минулого четверга, коли поліція дійшла висновку, що його викрадено зі школи, у якій учителював. За інформацію, що допоможе його повернути, призначено значну винагороду. Якщо ви зустрічали цього чоловіка, будь ласка, зателефонуйте за зазначеним нижче номером.