Відьмак. Хрещення вогнем

Фрінгілла Віго тримала обличчя, але була напруженою і нервувала. Сама неодноразово лаяла молодих нільфгардських магів за некритичне піддавання стереотипним думкам та уявленням, сама постійно висміювала тривіальний, вимальований плітками й пропагандою образ типової чародійки з Півночі — штучно чарівної, нахабної, порожньої і зіпсованої до межі збочення, а часто й за ту межу. Утім, тепер чим більше нові пересадки на телепортах наближали її до замку Монтекальво, тим сильнішу невпевненість вона відчувала щодо того, що саме вона застане на місці з’їзду таємної ложі. І що її там очікує. Відпущена уява підсовувала картинки смертельно вродливих жінок із діамантовими кольє на оголених грудях з карміновими сосками, жінок із вологими губами й з очима, що блищать від алкоголю і наркотиків. Очима уяви Фрінгілла бачила вже, як засідання секретного конвенту перетворюється на дику розперезану оргію під несамовиту музику, із афродізіаками, невольниками обох статей і вишуканими аксесуарами.

Останній телепорт залишив її між двома колонами з чорного мармуру, і з сухістю на губах, сльозами від вітру магії на очах і з рукою, судомно затиснутою на смарагдовому намисті, що заповнювало декольте. Поряд матеріалізувалася Ассіре вар Анагід, також помітно знервована. Втім, Фрінгілла мала підстави припускати, що її приятельку бентежить нове й нетипове вбрання: проста, але дуже елегантна сукня кольору гіацинту, доповнена маленьким і скромним кольє з олександритів.

Нервовість миттєво минула. У великій, сяючій від магічних лампіонів залі було холодно й тихо. Ніде неможливо було зауважити ані голого негра, що лупить у барабан, ані дівчат із цехінами на лобках, які б танцювали на столах, не відчувався запах гашишу чи кантариду. Нільфгардських чародійок відразу привітала Філіппа Ейльгарт, пані замку, струнка, серйозна, ввічлива та зосереджена. Інші присутні чародійки наблизилися і представилися, а Фрінгілла зітхнула із полегшенням. Магічки Півночі були вродливі, кольорові й сяяли від біжутерії, але у підведених тонованим макіяжем очах не було й сліду ані одуряючих засобів, ані німфоманії. І в жодної не було відкритих грудей. Навпаки, дві були незвичайно скромно застібнуті під шию — сувора, одягнена у чорне Шеала де Танкарвіль і молодесенька Трісс Мерігольд із блакитними очима й чарівним каштановим волоссям. Темна Сабріна Ґлевіссіг і блондинки Маргарита Ло-Антіль і Кейра Мец носили декольте, але ненабагато глибші за декольте Фрінгілли.