Зірки Егера
- Автор: Гардони Геза
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Іван Мегела
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Зірки Егера». Краткое содержание книги:
— Заходьте! — солдат махнув співакам.
Ті вийшли з воріт. Поставали в один ряд кроків за п'ять від Балінта Терека.
Шахісти припинили гру. Що це? Яка чудова розвага: італійські співаки в Семибаштовому замку! Всі стали позаду Балінта, чекаючи пісень, а найбільше — танців дівчат.
— Ота молодша, то не італійка,— висловив сумнів перський принц.
— Хай їх там сто стоїть, а циганку пізнаєш зразу,— додав Майлад.
— Але решта — італійці.
Випадково всі були смугляві. Мекчеї — найширший у плечах, у Гергея — найстрункіша постава, у Янчі — найчорніші очі. Ева пофарбувала своє волосся горіховою олією... На голові у неї, як у всіх, була червона фрігійська шапочка.
Італійці зупинились як укопані.
— Ну, співайте! — підбадьорив їх солдат.
Але співаки стояли бліді й розгублені. У наймолодшого по обличчю покотилися сльози. Заплакав і другий юнак, що стояв поруч.
— Співайте, бісові блазні! — підганяв їх нетерплячий турок.
Але наймолодший із співаків заточився і впав до ніг в'язня, закутого в кайдани, обняв його за ноги:
— Тату! Тату, мій рідний!..
12
На відстані польоту стріли від Єди-кули, за вірменською лікарнею, стояла самотня зубожіла корчма. Мабуть, колись там був заміський будинок, якась гарна мармурова вілла ще з тих часів, коли Константинополь називався Візантією. Але час і землетруси розхитували мармурові плити, пообвалювали алебастрові балюстради терас і кам'яні квіти на вікнах, порозхитували сходи, а вітер понаносив у тріщини колон насіння бур'яну. Вілла перетворилась на дешевеньку корчму.
Туди заходив всякий люд, а її хазяїн, якого звали Мільціад, крім усього іншого, займався ще й скуповуванням краденого.
У цю корчму й привів циган наших молодих мандрівників. Мільціад забезпечив їм притулок, дещо з італійської одежі і продав за добру плату золоту тарілку.
Оскільки їхня вистава у Семибаштовому замку скінчилася невдачею, артисти мало не потрапили в біду. Солдат негайно доповів беєві, що італійці, очевидно, родичі в'язня, бо плачуть біля нього. Проте бей на той час не вельми турбувався справами Єди-кули. Всі його думки були зайняті угорським округом (по-турецьки — «вілаєтом»), куди його посилали. В Єди-кулі він і сам був, по суті, в'язнем: жив у кріпосних стінах і тільки раз на рік йому дозволялося виходити за межі замку, щоб помолитись у храмі Айя-Софія.
— Телепню! — гримнув він на солдата.— Італійці були рабами того пана, а тепер вони мої раби.
Бей саме пакував у скриню свого каламаря. Він дістав з нього очеретяне перо, вмокнув його в губку з чорнилом. Написав на клаптику пергаменту завбільшки в долоню кілька рядків, подавши його ошелешеному солдатові.
— На! Передай італійцям і проведи їх за ворота. Дивися, щоб їх ніхто не чіпав!
Гергей одразу ж прочитав папірець, тільки-но його сунули йому в руки. Там було написано:
«Пред'явники цього, п'ятеро італійців-співаків, належати до моєї дружини. Даний темесюк[61] видано мною для того, щоб їх ніхто не чіпав, коли вони перебувають не біля мене.