Потопельник у рожевих рукавичках
- Автор: Котовський Андрій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Арій
- ISBN: 978-966-498-516-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Потопельник у рожевих рукавичках». Краткое содержание книги:
Серед шанувальників класичного детективу однією з улюблених героїнь, поза сумнівами, є міс Марпл безсмертної Агати Крісті. І ось, нарешті, в сучасній Україні у неї з’явилася молодша сестра.
Ця книга — справжній детектив. Без втручання потойбічних сил, без розпливчастих припущень. Герої та антигерої «Потопельника у рожевих рукавичках» та «Кота без чобіт» живуть серед нас, тут і зараз. І розв’язати ребус злочину можна лише за допомогою власного розуму та сміливості.
Але довелося. Заєць сидів за кухонним столом, явно чекаючи на її повернення.
Тут і зараз — 10. Як рятували човник
Він надзвонював чортовій скейтбордистці цілий день. Раз, а то й два на годину. Галка не відзивалась.
Не те, щоб Заєць хотів побачити цю гадючку. Борони Боже! Просто, коли Соломія розповіла, як Роман цілувався з хлопцем… І як той хлопець на прощання натягнув потворну маску…
— Знаєш, коли я уперше побачив її, на дошці, думав, що пацан. І взагалі, й потім теж, вона така: дєвочка, похожая на мальчіка, которий похож на дєвочку.
Щодо тої дурні, коли Галка затягла його на подвір'я котеджу, вся розцяцькована. Припущення Лободи виглядає реально: дівка хотіла заставити Романа приревнувати. Значить, цілком можливо, що потім він обіймав ніяк не голубого, а дєвочку, схожу на мальчіка?
Ну, й щодо маски, точніше, потворної голови. Заєць згадав, — щось подібне він одного разу бачив у рюкзаку Галки, ще тоді, як тинявся з нею. І ось, коли нарешті додзвонився, коли відповіла, почав видумувати, що хоче купити маску монстра комусь там на днюху, і де, мовляв, вона брала свою, краще в Інтернеті замовити, чи як?
Дівчина явно не зацікавилася дзвінком нещодавнього кавалера. Сказала, що свою «прикольну башку» не віддасть. Де купити, хай шукає, це без проблем. І взагалі — «не відсвічуй. У мене тут свої дєла».
— Так ось, ця Галка…
— Галка. Галина. Гелла…
Заєць помітно засмутився, коли зрозумів, що Соломія й сама, саме сьогодні, здогадалася про Геллу.
— Сашо! Я — на кусок здогадалася, ти — на другий. Без якого сандвіч у нас ніяк не склався б! А чим вона взагалі займається? Коледж якийсь? Ага. Колишнє ПТУ. Зараз — канікули. І, здається, я знаю, куди вона піде завтра зранку. Знаєш, завтра, якщо можеш викроїти час, так ось що…
Заєць вважав, що і так усе зрозуміло. Але ж Лобода наполягла. Завтра, десь о дев'ятій, хай він підстереже цю Галку-Геллу біля виходу з її будинку. Треба чітко подивитися, чи поїде вона на Нивки, ось за якою адресою.
— Ліміт збігів у цій історії вичерпано. Збіги, ні сіло, ні впало — те, що ти почав швендяти з дівкою, яка хоче Романа. І те, що Тетяна, мати Асі, не відаючи, кому — нанялася зробити курс уколів пані Марцевич. Все інше має бути точною математикою, ось як.
Заєць, незважаючи на пізній час, розвеселився:
— Ти і математика? Нє, я собі уявляю…
Соломія, нарешті, піднялася з кухонного табурета. Втомлено відчинила двері у ванну. Відкрила білу шафку, де крім шампунів й мила зберігались ліки:
— Слухай, я тут риюсь-риюсь, там, де всілякі аспірини… У нас нічого на сон немає? Снотворного, тобто, снодійного?
— Ніколи не водилось. І не треба. На сон — бери кота!
Сашко тримав Гриця під лапи, а той безвладно висів, довгий, з білим пузком, розклеєний спекою, яка, здається, не попускала Київ і вночі.
Вона, тобто, наразі — ретельна Неля, таки уже два дні забувала запустити прання. Так і лежало усе в кошику на пралці. І виявилося, що добре.
Ася забігла на кухню, кинулася до кошика. Мовляв, забула витягти з кишені свій улюблений гребінець, а він дерев'яний — попсується, правда ж?
Лобода, на автоматі, заходилася перемацувати кишені всіх лахів, перш ніж кинути їх у барабан. Таке вже було. В її справжньому житті. Випрала, на фіг, сарафан з кульковою ручкою в кишені. З усіма наслідками, що з'явилися на світлій тканині.
Мацала кишені, й дійсно, автоматично. Бо думала про інше. Сьогодні, коли вона зранку підходила до котеджу, з-за сусідського плоту гукнув мужик. Будівельник. Мовляв, відновили роботу, сталось так, що він і ночував на об'єкті. Ну, і ось, зрання, визирнув — бачить: якийсь пацан присів «коло тої вашої машини, заглядав, чи щось, може, накоїв?»
Вона подякувала. Обережно обійшла припарковану на вулиці «Баркетту». Озирнулася, і собі присіла навпочіпки, запустила руку під днище. Ніби нічого не приліплено. В іншому ж — стоїть собі автівка, та й стоїть. Лобода, звичайно, кермує своєю «Ренусею». Але так, щоб розумітися на тонкощах всіх автомобільних нутрощів, так ні. Та й заглядати в мотор чужої машини, як би це мало бути?
Вирішила, що придивиться. Якщо Роман захоче десь від'їхати «Баркеттою», то скаже йому, про що почула зранку. А поки що — він, у нібито домашньому форматі, зависає з ноутбуком на терасі, поклавши босі ноги на білий пластиковий стілець.
З кишені Асиної спідниці витрусила кілька заколок для волосся. Що там, навіть з простирадла — зіжмакані обгортки від не менше, ніж трьох цукерок. Стиснула в долонях кишені коротких джинсових шортів молодого господаря. Так, щось є…