Україна у революційну добу. Рік 1919

Незважаючи на те, що 1 червня 1919 р. було утворено воєнно- політичний союз радянських республік — Росії, України, Білорусії, Латвії і Литви[710], єдине військове командування кидало основні сили на денікінський фронт і на той час ще не могло ефективно допомогти УСРР у боротьбі з армією УНР.

Об'єктивним завданням Наддніпрянської і Галицької армій стало звільнення території Великої України від більшовиків та зміцнення УНР з наступним розв'язанням польсько-українських суперечностей, проблеми Галичини.

Загальна військово-політична ситуація і перспективи її розвитку уявлялися дуже складними. Можливо, найлапідарніше змалював тогочасні стратегічні й тактичні розрахунки внутрішньо різнорідного і різноорієнтованого українського табору М. Лозинський: «Примушене уступити перед Польщею й антантою з Галичини, галицьке правительство пішло з армією на Велику Україну під кличем: «Через Київ до Львова». Побити большевиків і укріпити українську державність на Великій Україні, а тоді звернути всі сили української держави проти Польщі за визволеннє Галичини. А може по- біда над большевиками й укріпленнє української державности заставить антанту визнати українську державу й віддати їй Галичину при управильненню відносин між Польщею й Україною.

Коли галицьке правительство хотіло воювати з большевиками й укріпляти українську державність для визволення Галичини, то правительство Директорії… думало так само воювати з большевиками й укріпляти українську державність коштом Галичини. А саме думало воно коштом Галичини замиритися з Польщею, через Польщу добути визнаннє антанти і так удержатися проти большевиків. Для війни з большевиками воно конче потребувало галицької армії, одначе для замирення з Польщею коштом Галичини йому заваджало галицьке правительство. Тому правительство Директорії при помочи лівих галицьких груп повело завзяту боротьбу проти істнування окремого галицького правительства, за переведеннє повного з'єдинення під одною владою. Коли б закиди проти галицького правительства, як перешкоди для повного здійснення ідеї з'єдинення, були осягнули успіх, коли б галицьке правительство втратило довірє своєї армії й мусіло уступити, віддаючи всю владу Директорії, тоді Директорія з одного боку одержала би галицьку армію в свою повну розпорядимість, з другого ж боку мала би вільні руки щодо Галичини в переговорах з Польщею»[711].

Звичайно, конкретного плану військово-політичної діяльності не існувало. Це були лише його найголовніші положення, які мали уточнюватися відповідно до тієї чи іншої ситуації. Для об'єднання операцій обох армій, у порозумінні з Є. Петрушевичем, на початку серпня 1919 р. був утворений Штаб Головного Отамана на чолі з начальником штабу генералом М. Юнаковим і генералом В. Курмановичем (представником від Галицької Армії) — генерал-квартирмейстером штабу.

Досягти однорідності двох частин армії УНР, а відтак — їхнього органічного з'єднання — від самого початку було непросто, якщо взагалі можливо.

УГА сформувалася під впливом традицій австрійської армії і її вирізняли такі риси: «організованість, нахил до муштри і карність навіть у дрібницях, акуратність, упертість і витривалість в боях суцільним фронтом з забезпеченими крилами, порив в атаці, однак без належного завзяття та настирливості довести її до кінця за всяку ціну… Негативні: страх за свої фланги та тил, велика обережність в маневрах на одшибі, відсутність взаємної виручки (різномовність армії та ворожнеча між ріжних націй, до того, при відвороті австрійці швидко губили всяку упертість, досить легко підпадали паниці й боялися кінних атак…

Оточені, вони досить легко й охоче йшли у полон, що з'ясовується чинниками політичними й національними.

Ще помічалася у них відсутність широкої ініціативи і чекання на детальні розпорядження й накази зверху…»

Галицька армія витворила деякі нові позитивні якості, а головне: «одноманітний, національно вихований, з палкою любов'ю до свого краю елемент… Взагалі це була селянська армія, ще не захоплена заразливим і розкладовим духом революції «соціялістичних свобід». Козаки (мужва) багато не вибагали й радо слухалися своїх старшин та були м'яким воском в руках своїх начальників…»

Значний відсоток вищого командного складу та офіцери генштабу складали «німці-австріяки, елемент знаючий, працьовитий, енергійний; вони чесно виконували свої обов'язки до Галицької прмії й бажали добра своїй новій батьківщині. Решта старшин була ріжноманітна. Значний відсоток з них мав бойовий досвід, чималий відсоток був з вищою загальною освітою… На жаль, більшість не мала належного стажу й досвіду для керування великими відділами, на чолі яких їм випало стояти…»