Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]

Коли жовтенята трохи навчилися стояти на ковзанах, Кійліке побіг до школи і приніс із піонерської кімнати маску вовка, і ми почали гратися із жовтенятами у вовчого автобуса. Жовтенятам ця гра дуже сподобалася. Наступного дня вони знову прийшли на ставок, і в кожного була своя маска, точніше — заяча, бо інших у наш магазин не завезли.

Дитина навчається, граючись, писали в газеті «Ніукогуде ипетая»[26] і це цілком слушно, бо невдовзі вовчий автобус був уже непотрібен: жовтенята могли ковзатися й без нього. І коли голова ради загону Куллеркупп прийшла на ставок перевіряти нашу з Кійліке роботу, усі жовтенята каталися туди й сюди, а тоді вставали й каталися знову.

Куллеркупп лишалася задоволеною, і Кійліке подумав: «Тепер нас сфотографують біля прапора піонерської дружини». Але він помилився. Бо Куллеркупп сказала:

— Добре, Сіхвко! Добре, Кійліке! Але ваша робота ще не скінчилася. Річ у тім, що кореспондент забарився. Отже, заняття на льоду треба продовжувати. Якщо ви вже маєте маски, то могли б і якусь виставу на ковзанах затіяти.

«Піонер не боїться труднощів»,— співається у піснях і говориться в доповідях. Та коли голова ради загону Куллеркупп пішла, ми почали думати про виставу.

Кійліке сказав:

— Минулого тижня по радіо казали, що з драматургією в нашій республіці нині справи поганенькі. Тому не слід марно гаяти часу на пошуки підходящої п'єси, а треба написати її самим.

І Кійліке пообіцяв назавтра написати п'єсу, де в першій дії мама Коза йде на роботу, полишаючи вдома сімох маленьких козенят, а в другій дії Вовк їх поїсть — усіх, крім одного, яке сховається у шафі для одягу.

Мені намір Кійліке не сподобався. Про Козу та її з'їдених козенят мені читали ще тоді, коли я був п'ятилітнім. У мене навіть палітурка від цієї книжки десь є.

— Тобі читали казку, а я напишу п'єсу — це різні речі. У казці нез'їдене козеня сховалося у буфеті, а в моїй п'єсі — у шафі для одягу. Хіба це однаково?

Тут я зовсім розлютився:

— Які ти, Кійліке, іноді дурниці верзеш! Козеня і шафа для одягу? А як це поставити? Хто притягне шафу на ставок? І, по-друге, у жовтенят — маски зайців, у тебе — вовка, у мене — лисиці. Де ми візьмемо козячі маски? Нам треба ставити такий спектакль, який дозволяють наші можливості!

Тоді ми стали обмірковувати: що ж дозволяють наші можливості? І, звичайно, дійшли висновку, що це має бути вистава, дія якої відбувається просто неба, без усяких там буфетів і шаф, і де немає ніяких дійових осіб, крім вовка, лисиці й зайців.