Веселий ярмарок
- Автор: Киселев Сергей, Пригорницький Юрій
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Веселий ярмарок». Краткое содержание книги:
В сборник вошли произведения украинских советских писателей, работающих в жанре юмора и сатиры. Здесь читатель найдет прозаические и стихотворные юморески, басни, фельетоны, памфлеты, пародии, сатирические миниатюры, опубликованные в последнее время в периодике.
До збірника увійшли твори українських радянських письменників, які працюють у жанрі гумору і сатири.
Тут читач знайде прозові та віршовані гуморески, байки, фейлетони, памфлети, пародії, сатиричні мініатюри, що були опубліковані останнім часом у періодиці.
До збірника увійшли твори українських радянських письменників, які працюють у жанрі гумору і сатири.
Тут читач знайде прозові та віршовані гуморески, байки, фейлетони, памфлети, пародії, сатиричні мініатюри, що були опубліковані останнім часом у періодиці.
Перейти на страницу:
Але в той час
Сусідка вибігла із хати.
Ганна Зралко
ПІВЕНЬ І ГУСАК
На світі ще і так ведеться
Невіглас сам, в знаннях профан,
А з іншого сміється.
Один зазнайка Півень,
Що пиху мав із носом врівень,
Почув десь слово «галаган»
І вирішив цим словом двір весь
здивувати.
Побачив Гусака і став його питати:
— Ану, скажи, Гусань,
Що означає слово гологань?
Але куди це слово дурням знати! —
Зневажливо прокукурікав він,
Й, задерши дзьоба, вилетів на тин.
— А ти навчись як слід це слово
вимовляти,—
Сердито просичав Гусак: —
Не гологань, а галаган! Ось так.—
Почувши це, пташиний двір
заметушився,
Піднявсь страшенний крик.
— Що, Півне, в дурні сам
пошився?—
Прогелготав Індик,—
Отож було б не зазнаватись.—
Хотів іще щось Півневі сказати,
Та Півень раптом зник:
Він вирішив від сорому сховатись.
Ганна Зралко
ВЕДМЕЖА БУДОВА
Взялися звірі будувать барліг
Високий та просторий,
Щоб умістити зміг усіх
І щоб були там зали й коридори.
Прийшла ведмежа рать
Та й заходилася дерева корчувать,
Здригнулися довкола доли й гори,
Гай застогнав,
Здійнявши вгору віти,
Немов хотів себе від лиха захистити.
Під натиском ведмедів він упав.
Навкруг майбутньої будови точилися розмови:
— Які тут будуть зали пречудові! —
Хвалилася Лисиця Борсукові.
Минуло тижнів два. Завмерло все,
Лише Сова, збираючись в дорогу,
Тужливо крикнула: «Ні гаю, ні барлогу!»—
«Угу-угу!»— Сові піддакнув Сич,
Пірнувши в темну ніч...
Про що говорить байка ця?
Доводь почату справу до кінця.
Ганна Зралко
ЇЖАК І РАЙ
Гадаючи, що за кордоном рай,
Їжак прибув у той хвалений край.
Та замість раювання, сподіваних утіх
Пізнав гірке розчарування:
Був рай той не для всіх.
І радість у душі померкла,
А рай той здавсь гіркіш від пекла.
Або там з голоду вмирай,
Або працюй на тих, кому належить рай.
Тоді сказав їжак: «Бодай
таких раїв не знати».
Й мерщій тікати
У рідний край.
Нехай в чужім краю
Хоч мерехтять перлини,—
Нема миліш на світі
Рідної країни.
Ганна Зралко
ЇЖАК І ЛИСИЦЯ
Їжак трудився день і ніч.
За свій сумлінний труд по праву
Він міг би мати честь і славу,
Та не про теє річ:
Його почесну справу
Ніколи Лев належно не цінив,
Їжак йому у вічі правду говорив.
А Лев цього не міг терпіти
(Для нього критика завжди була важка),
Тому він вирішив зганьбити
Трудягу-їжака.
Якось їжак спитав Лисицю:
— Скажи мені, сестрице,
За що мені така ганьба?
Від праці скоро матиму горба,
І все не в лад, і б'ють мене
За будь-яку дрібницю.
Страшенно б'ють!
Тоді як ось тобі усі гріхи прощають,
Не знать за що на зборах вихваляють
І премії дають.
— А то ти ще й мудруєш?—
Лисиця мовила, розгнівана украй.—
На себе нарікай!
Навіщо Лева критикуєш?
Хоч, може, він раз тисячу й не прав...
От через що в немилість ти й попав
І сам собі могилу риєш. -
Адже він Лев!! Невже не розумієш? —
А я усе-таки скажу: побільше б їжаків
Таких, як цей їжак, у кожен колектив.
Ганна Зралко
ТЕЛЕГРАМА
За болгарськими мотивами
На думку спало одному Адаму
Дружині надіслати телеграму —
Нехай розвіє сум, не вигляда в вікно,
Бо вдома він не був давно.
Тож заходивсь писати:
«Спокійно, люба, можеш спати.
Чекай! Приїду скоро сам.
Цілую. Твій Адам».
Та передумав: слів багато.
Невигідно: це ж треба плати й плати...
І тут же скоротив: «Чекай ти там,
Цілую. Твій Адам».
Та передумав знов: «Хіба не зна моя Маруся,
Що я Адамом звуся?
Що відданий я їй, чимало маю справ...»
І телеграми так і не послав.
Перейти на страницу: