Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Штаб Дієвої армії УНР (тепер із його назви зникло слово «Генеральний») ще на початку травня 1919 р. розробив проект переформування армії, за яким вона мала складатися з 12 дивізій — 4-х у Північній групі (колишніх 1-ї, 17-ї, 18-ї, 19-ї), 2-х — у Холмській (з 1-ї та 2-ї Сірожупанних), 2-х — у Корпусі Січових Стрільців, 3-х — у Запорізькому корпусі (куди мали зводитися всі війська Південного фронту) та 1-ї Залізничної. Щоправда, розгром Холмської та Північної груп вніс у план вагомі корективи. Із решток цих груп було створено 1-шу Північну та 4-ту Холмські дивізії, січовиків, відповідно, — переформовано у 10-ту та 11-ту Січові дивізії, Залізнично-технічний корпус — у 9-ту Залізничну дивізію, війська Південного фронту — у 6-ту, 7-му та 8-му Запорізькі дивізії. Катеринославській загін отамана Божка «Запорізька Січ» було перейменовано на 2-гу дивізію «Запорізька Січ», а війська УНР, що несли охорону кордону на Дністрі, — у 3-тю стрілецьку дивізію (згодом — 3-тя Залізна дивізія). Нарешті, 5-й та 12-й номери отримали повстансько-селянські дивізії отамана Юрка Тютюнника, в минулому — активного діяча Центральної Ради та героя повстання проти П. П. Скоропадського у Києві в ніч з 13 та 14 грудня 1918 р. У лютому — травні 1919 р. він був начальником штабу військ отамана Григор’єва, потім — командиром 1-ї його бригади. На початку травня 1919 р. отаман Григор’єв підняв повстання проти радянської влади, яке невдовзі було придушено. Із рештками свого загону отаман Тютюнник пішов на північ — на з’єднання з Дієвою армією УНР. На шляху прямування до нього пристало багато повстанських загонів, а тому коли 13–14 липня 1919 р. він з’єднався з армією, у групі Тютюнника (вона дістала назву Київської) нараховувалося близько 2 тисяч вояків. Незважаючи на те, що Юрій Тютюнник був лише прапорщиком російської армії, він виявився талановитим воєначальником, а крім того — надзвичайно дисциплінованим і відповідальним військовиком, тож від початку своєї діяльності посів гідне місце серед оновленого командного складу Дієвої армії УНР.
У дивізіях армії був значний відсоток кадрового старшинства 1918 р. — випускників Інструкторської школи старшин. Ще у лютому-березні 1919 р. кадри 1-го Волинського, 2-го Подільського та 7-го Харківського корпусів з’єдналися з повстанськими загонами Волині та сформували чотири дивізії Північної групи. У другій половині травня 1919 р. найбільше старшин із цих корпусів служили, відповідно, у 1-й Північній та 4-й Холмській дивізіях. Кадри 3-го Херсонського корпусу було влито до Запорізької групи (6-ї, 7-ї та 8-ї дивізій); кадри 5-го Чернігівського корпусу розподілено між 3-ю дивізією, Запорізькою групою та групою Січових Стрільців; кадри 6-го Полтавського корпусу — між Запорізькою групою та 9-ю Залізничною дивізією. Рештки 4-го Київського корпусу влилися до 3-ї стрілецької дивізії. Основу групи Січових Стрільців творили кадри Сердюцької дивізії гетьмана П. П. Скоропадського.
Помітно змінився й оновився командний склад армії. Отамани та непрофесійна молодь були у більшості витіснені добірними фахівцями — перевалено штаб-старшинами з освітою Генерального штабу. Так, Запорізьку групу очолив полковник Генерального штабу Володимир Сальський (свого часу, у 1912 р., він першим закінчив Миколаївську військову академію), його начальником штабу став полковник Генерального штабу Микола Воскобойніков. Начальником Волинської групи (до якої входили 1-ша та 4-та дивізії) було призначено полковника Генерального штабу Всеволода Петрова. До штабу групи Січових Стрільців, керівником якої залишався Євген Коновалець, було надіслано добірних військових фахівців, а сам штаб із березня 1919 р. очолював військовий старшина Марко Безручко. Начальником 3-ї дивізії було поставлено військового старшину Генерального штабу Олександра Удовиченка. Таким чином усі штаби з’єднань укомплектувалися добірними фахівцями, перевалено — з освітою Миколаївської військової академії.
Виняток становила тільки 2-га дивізія «Запорізька Січ», на посаду начальника якої, за наполяганням Осецького, було призначено отамана Юхима Божка, який ніякої влади над собою не визнавав, наказів не виконував і діяв на власний розсуд. Зняти його з цієї посади було досить важко — отаман погрожував з усією дивізією залишити фронт. Урешті 25 серпня 1919 р. Божка було викликано до штабу Дієвої армії, де під час сварки з Василем Тютюнником останній вихопив пістолет та вистрілив отаманові в голову. Божко втратив око, а дивізія його незабаром зазнала переформування{220}.
У вищому командному складі армії також відбулися суттєві зміни. 23 липня 1919 р. Андрій Мельник залишив місце начальника штабу армії та перейшов на службу до штабу групи Січових Стрільців, а 26 липня від обов’язків Наказного Отамана було усунуто Олександра Осецького, а саму посаду ліквідовано. Командувачем Дієвої армії УНР став Василь Тютюнник, начальником штабу — генерал Володимир Сінклер.