Катріона

— До того ж я вивчив ваш характер, — вів він далі. — Ви здібний, маєте, здається, помірний достаток, що не пошкодить справі, тому, зваживши «за» і «проти», я радий оголосити вам, що з двох придатних для нас рішень я віддаю перевагу другому.

— Боюсь, я надто недогадливий і не розумію, до чого ви ведете.

Він рішуче насупив брови і випростав ноги.

— Думаю, сер, — перейшов у наступ Джеймс, — нема потреби пояснювати джентльмену, який опинився в такому становищі. Або я повинен перерізати вам горло, або ви одружитеся з моєю дочкою.

— Нарешті ви ясно висловились, — зауважив я.

— Здається, я з самого початку висловлювався ясно! — закричав він гнівно. — Я дбайливий батько, містер Бальфор, але, дякуючи богові, терплячий і розважливий чоловік. Інші батьки, сер, одразу ж потягли б вас або під вінець, або ж на дуель. Моя повага до вас…

— Містер Драммонд, — перебив я його, — якщо ви маєте до мене хоч крихту тієї поваги, про яку кажете, то прошу, понизьте голос. Немає потреби кричати на людину, яка перебуває в одній з вами кімнаті і слухає з великою увагою.

— Ай справді, — сполошився він і враз перемінився. — Пробачте, будь ласка, хвилювання батька.

— Здається, тепер я розумію, — знову почав я, — (не буду зайвий раз нагадувати про другий вихід, про нього можна було б і не говорити), з ваших слів мені стає ясно, що я можу сподіватися на підтримку, коли проситиму руки вашої дочки.

— Ви прекрасно зрозуміли мене, — зауважив Джеймс. — Бачу, що ми добре порозуміємося.

— Це ще буде видно. Але не хочу нічого таїти від вас. До леді, про яку ви тут згадували, у мене найніжніші почуття, і мені навіть уві сні не снилося більшого щастя, ніж назвати її своєю дружиною.

— Я був певен у цьому, я вірив вам, Давід! — вигукнув Джеймс і простягнув мені руку.

Я відхилив її.

— Ви надто поспішаєте, містер Драммонд, — сказав я. — Треба врахувати ще деякі обставини. На нашому шляху є перешкода, і її не так легко подолати. Я вже казав, що з свого боку не маю жодних заперечень проти одруження, але є підстави гадати, що у леді їх знайдеться багато.

— На це не звертайте уваги, — запевнив він. — Я ручуся за її згоду.

— Ви, здається, забуваєте, містер Драммонд, — зауважив я, — що навіть зі мною повелися грубо, допустили кілька неввічливих виразів. Мені б не хотілося, щоб ви так говорили і про леді. Я маю говорити й думати за нас обох; врахуйте, що я аж ніяк не хотів би, щоб її силували вийти за мене заміж, так само, як і не потерплю, щоб мене примушували.

Він сидів і дивився на мене сердито й недовірливо.

— Ось як ми домовимося, — запропонував я. — Я з радістю одружуся з міс Драммонд, якщо вона добровільно погодиться на це. Коли ж я помічу хоч найменше небажання з її боку (а у мене є підстави цього боятися), то ніколи не одружуся з нею.

— Добре, добре, — мовив Джеймс, — це легко владнати. Як тільки вона повернеться, я трохи розпитаю її і, сподіваюся, заспокою вас…

Тут я знову перебив його.