УПА у вирі боротьби
- Автор: Борець Юрій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «УПА у вирі боротьби». Краткое содержание книги:
Трохи харчів знаходилося по магазинах, частину їх здобувалося поза Сяном, а решту принагідно можна було знайти по спорожнілих селах. У них лишилося ще багато курей, які зараз стали дикі й ночували по деревах, а подекуди траплялася й напівздичіла залишена господарями худоба.
Були ще й інші люксуси, лише треба було про них догадатися, й таким догадливим у сотні Громенка був стрілець Рубаха. Найстарший її вояк, він походив з-під Коломиї, вважався добрим стрільцем, виглядав більше на багатого німецького фермера, як на повстанця, володів сенсом гумору й користувався величезним успіхом у жінок. Його торба завжди була навантажена всілякими присмаками. Кілька місяців тому одна гарна молодиця народила близнят, і коли командир Громенко довідався, що їхнім батьком був Рубаха, хотів покарати цього 45-літнього молодця, але жінка заявила, що вся вина по її стороні, це саме підтвердив Рубаха й уникнув кари.
Одного разу він побачив у саду кілька бджолиних вуликів, і йому захотілося меду. Садиба заросла травою, бо господар уже давно був десь на Заході, але бджоли, не звертаючи уваги на страшне оточення, працювали дуже інтенсивно. Рубаха відчинив вулик і витягнув майже цілу рамку з медом. Але бджоли боронили своє майно так, як його боронять українці, й оголосили Рубасі війну. Він також захищав свою здобич, утікаючи з нею в корчі, а потім упродовж кількох днів у маршах і боях мусив одчиняти пальцями свої цілковито запухлі очі, щоб щось побачити, і став темою глузувань цілої сотні.
Розділ 28. У СЛАВНИЙ РЕЙД
Ворожі сили продовжували прибувати на терен Лемківщини й застосовували подвійну тактику, їхні з'єднання щоденно «прочісували» ліси, робили в них засідки, а також виставляли застави по дорогах і селах. Дуже часто, не маючи досвіду в партизанській боротьбі, вони зводили бої між собою, і їхні облави приносили ворогові набагато більше втрат, як відділам УПА.
Примінення другого роду тактики для уггівських з'єднань і зв'язкових приносило щораз то дошкульніші наслідки. Маючи до диспозиції велику силу війська, яке тепер тижнями квартирувало по всіх дорогах, стежках і галявинах, ворог дуже обмежував іще донедавна вільне маневрування відділів УПА. Чимраз то частіше їм треба було вести бої, часто по кілька денно в часі перемаршів із місця на місце або з лісу в ліс.
Відібрана ініціятива дій по лісах впливала дуже від'ємно на повстанців, і мимоволі підкрадалася думка, що в такій ситуації сотня не збереже себе довго. Другим негативним для її вояків являлася присутність поранених, яких уже не було де примістити, й вони мусили ходити зі сотнею, а тяжче поранених треба було носити із собою. Бракувало ліків, бандажів і харчів. Харчування один раз на два дні було на порядку денному, а в додатку до цього виснажені голодом і боями повстанці мусили носити на собі подвійний запас набоїв.
Перемаршувавши в лісок над селом Добрянкою, сотня зайняла добрі оборонні становища на гірці й тут отаборилася. Цей лісок оточував село Ляхову й поєднувався з великим Кузьминським лісом. Бунчужний Соколенко післав вояків до виселених хат Кузьмини і завданням розшукати яких-небудь харчів, але наказав їм бути дуже обережними, бо ворожі частини стаціонували на кожному кроці.
Вояки наповнили свої торби всім, що лише можна було зужити на харчі: зерном, виметеним із кутків скринь, вівсом, зміни ним із пшеницею, картоплинами, буряками, морквою або шматками запліснявленого хліба. Таку дивовижну суміш господар Гупало розділив обережно по роях, і при цьому добре вважав, щоб якась зернина бува не загубилася.
У глибокому добре замаскованому потоці горіли вогні й варився з усіх назбираних «присмак» дотепно кимсь названий «чир». Одержавши його разом із перевареною картоплею й недовареним зерном, вояки трохи заспокоїли свої вже добре збунтовані шлунки. Колишню тему дискусій про гарних дівчат, забави чи політику тепер замінили на білий хліб, молоко і м'ясо. Павук безперервно згадував завуджену солонину, яка колись висіла в його коморі на бальку. Й хоч кілька одержаних кальорій зовсім не вгамували голоду, вони ще мали додати кожному повстанцеві фізичних сил на слідуючий день, а радше на сьогоднішній, бо вже було далеко за північ. Та свіже лісове повітря, холодна гірська вода й молодий вік, як на злість, іще більше додавали апетиту.
День 1-го червня 1947 року заповідався чудовий. Коли кухарі погасили вогні, вже розвиднювалося, і птахи прокидалися до щоденного життя. Одні будували гнізда, інші годували своїх ненажерливих малят, а повстанці щойно починали свою ніч, накрившись чудовими проміннями сходячого сонця, їх охороняли застави, стежі і стійки.