Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Жлоб як клас
Карл Маркс у цій країні наїбнувся мідним тазом і його теорія не спрацювала.
Примітивно пояснити то можна так: є класи, бідні не люблять багатих, багаті — бідних. Оскільки ця країна специфічна, в тому що жлоби пронизують її наскрізь, то в ній усе по-іншому. Бо бідний жлоб і багатий жлоб — це одне і те ж, у них немає внутрішнього антагонізму. Інакше бідні жлоби не голосували б за багатих жлобів.
Адже бідний жлоб не може проголосувати за такого ж бідного інтелігента. Жлоб йому ближчий — це ж його каста. Причому бідний жлоб завжди хоче бути багатим жлобом.
Багатий жлоб відрізняється від бідного жлоба своєю спритністю. У тому нема нічого надскладного. Якщо ця країна побудована за принципом домінування жлобства, то жлобу тут легше зробити кар’єру. Тому тут відбулася дивна така хєрня з кастами.
Було б незле, якби зробити так — перевернути все, після чого жлоби не змогли б бути при владі. На жаль, така ідея — утопічна.
Розумні люди, їх, на жаль, одиниці, тут не мають жодного впливу, тому жлобство процвітає. Ось головний клас — жлоб, який береже свої цінності. Якщо так триватиме й надалі, то цій країні настане повний піздець.
Бо жлоби ні на що добре нездатні, зате люблять нагороди. Якась засуха, литвин і такі інші товариші — герої України, питання — в чому їхній героїзм? Їм потрібне підтвердження власної значущості. Вони полюбляють різні бранзулєткі, посади, тітули. Їхня заповітна мрія — стати графами і маркізами. В глибині душі вони відчувають ущербність вітчизняних нагород, тому їм дико хочеться мати щось дійсно справжнє — Орден Підв’язки, наприклад.
Але це лишиться тільки їхньою мрією. Бо нема в світі такого ідіота, який дасть їм такий орден або висвятить їх у графи.
Насправді шкода, що над жлобами не проводили експериментів, як наприклад, над морськими свинками. Скажімо, беремо жлоба, багатого, поїмо його дешевим пійлом (замаскованим під французький коньяк, він усе одно в цьому ні хуя не тямить), перевдягаємо в бідні турецькі шмотки і садимо в запорожець — й залишаємо в Кіровограді на автобусній зупинці біля общєствєнної сральні.
Далі — акуратно записуємо наші спостереження в записник. Тому що теорія має підкріплюватися практикою, блядь!
Вуличне жлобство
За своєю природою жлоб агресивний. Від оточення він завжди чекає подляни. Тож увесь час знаходиться в стані агресивного самозахисту, хоча на нього й ніхто не нападає. Тому він перебуває в постійному напруженні. Таким чином жлоб створює проблеми і собі, і своєму оточенню.
На українських вулицях люди ніколи не посміхаються один одному, в ієрархії жлобських цінностей той, хто посміхається, — добрий, а значить, лох, якого треба пиздить. І навпаки, хамство — ознака крутизни, за яку тебе такі жлоби, як ти, мають поважати. Тюремна система цінностей — принижуватись перед паханом і принижувати фраєров.
Генделики
Жлобство — це стиль життя, напевне. Стиль не можна створити примусово, він витворяється сам по собі. Було б цікаво це українське жлобство подати світові правильно, щоб від того люди могли отримати задоволення. Це досить тонка матерія. Ми тут говорили про гламур. Так-от, насправді, якщо взяти, наприклад, київські ресторани, то жлобства найбільше в найдорожчих. Ось чому я люблю генделики. На жаль, у моєму місті їх все менше і менше. Це чесні, позбавлені виїбонів заклади, в яких вирує справжнє життя.
У Києві на Подолі був такий. На Межигірській. Уявіть: фікус, увесь в пилюці, над ним — портрет Шевченка, «сдєланий вижиганієм по дєрєву», і за столом сидить старий «нєгр із хіжини дяді Тома і шарікавай ручькой» розмішує собі чай у пластиковому стаканчику. Тут же сидять два в жопу п’яних матроси, якась подольська блядь до них клеїться. Ще якийсь інтелігентний бомж, із кишені його плаща виглядає книжечка, на якій написано Герман Гессе. Більше нічого не можна на ній прочитати. Перед Гессе стоїть гранчак «водкі». Рядом з ним сидить його «падруга». У неї таке плаття синє, в золотих узорах... «длінноє». Але вона з костильом, тому що в неї нема ноги. Біля неї теж стоїть стакан «водкі і больше ні хуя». Ось це і є «жизнь». Це божественно...
Або. 14-та стріт у Нью-Йорку. Треба прямувати на вест до Гудзона... ситуація погіршується в тебе на очах... ти бачиш там худих собак, ринок, на гаках висить м’ясо, воняє... от коли ти все це побачив, то треба повернуть ліворуч. Це означає, що ти на місці. Ти бачиш двері, на яких написано салун. Заходиш туди — підлога вся в «опілках». Двоє амбалів, не зовсім приємних на вигляд, грають у більярд. «Якого хуя сюда прішел, щяс пізди палучіш...» — написано на їх негостинних їбалах. Навкруги — полутьма, з «убранства» — ліфчики Ніагарою падають зі стін. Барна стійка. Мудак, який поїть пивом песика. «Женщіна, каторая ураніла голову в піццу». І абсолютно їбанутая барменша в джинсах набагато нижче пупа, так, що видно апетитний шматок «татуїровкі» на пизді. І якась ниточка прикриває соски. Вона, така обкурена, питає: «Ти шо прийшов, тє сколько лєт? Покажи ID!» — «Ти шо, охуїла, дарагая?» Наливає, потім кричить: «Ану всі нахуй!» Англійською, звичайно. Зі столу все летить на підлогу, а вона вискакує і танцює на ньому «чєчьотку». Звучить там тільки кантрі. Чечітка — і треба віддати 2 долари (засунуть їй в труси). Танцівниця «молодая, красівая і п’яная».