Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
- Автор: Павич Милорад
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3333-1
- Переводчик: Ольга Рось
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів». Краткое содержание книги:
Всесвітню відомість Павичу приніс «Хозарський словник» — один з найнезвичайніших творів світової літератури нашого часу, який критики назвали комп'ютерною «Одіссеєю».
У даному виданні представлений чоловічий примірник словника.
Хозарська мова співуча, нею гарно звучать вірші, які я чув, але не запам'ятав; кажуть, що їх склала одна з хозарських царівен. Та мова має сім родів, себто, крім чоловічого, жіночого й середнього родів, у ній є рід для євнухів, для жінок без статі (тих, котрі покарані й обкрадені арабським шайтаном), рід для тих, хто змінює свою стать — чи то чоловіків, що стають схожі на жінок, а чи навпаки, і рід для хворих на проказу, які під час хвороби повинні змінювати свою мову так, щоб кожен, з ким вони будуть розмовляти, відразу міг побачити їхню болячку. Дівоча вимова відрізняється у них від хлопчачої, а чоловіча — від жіночої, бо хлопчики вчать арабську, єврейську або грецьку в залежності від того, чи живуть вони у місцевості, де є греки, чи там, де хозари змішані з євреями, а чи в місцях, з яких походять сарацини й перси. Через те у хлопчиків і в хозарській мові чується єврейське камеш, холем і шурек, велике, середнє й мале «у» і середнє «а». Дівчатка, натомість, не вчать єврейської, грецької чи арабської, і їхня вимова інакша й чистіша. Відомо, що коли зникає якийсь народ, в першу чергу втрачаються його найвищі верстви разом з письменством; залишаються тільки книги закону, який народ знає напам'ять. Те ж саме можна сказати і про хозарів. Ціни на проповіді хозарською мовою у їхній столиці — непомірні, натомість проповіді єврейською, арабською чи грецькою мовами зовсім дешеві або й взагалі дармові. Незвичним є те, що хозари, перебуваючи поза межами своєї держави, уникають зізнаватися один перед одним, що вони є хозарами, більш радо обходять один одного стороною, не відкриваючи свого походження, і тримають у таємниці те, що вони говорять і розуміють по-хозарськи, до того ж ховаються більше від своїх, аніж від чужинців. У самій державі в громадських і адміністративних службах вище цінуються ті, хто виявляє своє недостатнє знання хозарської мови, хоча вона і є офіційною мовою. Через це навіть ті, хто добре знає хозарську, часто навмисне говорять чужинською вимовою, з помилками і перекрученнями, з чого мають очевидну користь. І навіть за перекладачів з хозарської на, скажімо, єврейську, чи з грецької на хозарську беруть таких, що помиляються в хозарській мові або принаймні роблять вигляд, що помиляються.
Судове право — за одну і ту ж саму провину, згідно з хозарськими законами, у місцях проживання євреїв покарання виносило рік чи два галерних робіт; у місцевостях, населених арабами, той термін не перевищував половини року; там, де живуть греки, за ту ж саму провину на галеру взагалі не відправляли, а у центральній частині держави, яка єдина мала назву хозарського повіту (хоча хозарів у всіх без винятку місцевостях було найбільше), за ту ж провину голова злітала з плечей.
Сіль і сон — літери хозарської азбуки носять назви страв, що соляться, а числа іменуються за сортами солі, хозари ж розрізняють сім її сортів. Не старіють від єдиного тільки соленого погляду Бога, бо хозари вірять, старіють лиш від поглядів — чи то своїх на власне тіло, а чи чужих; вони орють і роздирають тіла навколо себе найрізноманітнішим і найсмертельнішим оруддям, створеним з їхніх пристрастей, ненавистей, намірів і бажань. Хозарською молитвою є плач, бо сльози — частка Бога: на їхньому дні завжди осідає трохи солі, як на дні молюска перлина. Часом хозарські жінки беруть хустини і складають їх, згинаючи якомога більше разів, — це їхня молитва. Крім того, в хозарів високо розвинутий культ сну. Вважається, що той, хто загубить сіль, не зможе заснути. Це свідчить про ту повагу, яку виявляють до сну в їхньому середовищі, але це не все, існує ще щось, чого я не зміг збагнути, так як зі скрипу коліс не можна вгадати шляху. Вони вважають, що особи, які населяють минуле кожної людини, лежать у її спогадах, ніби засуджені чи прокляті; вони не можуть там змінитися, не можуть зробити жодного іншого кроку, крім тих, які вже зробили раніше, не можуть зустрітися ні з ким іншим, окрім тих, з ким колись зустрічалися, не можуть навіть постаріти. Єдина свобода, яка зосталася предкам, цілим вимерлим народам отців і матерів, котрі живуть у наших спогадах, — короткий відпочинок в наших снах. Тут, у снах, ті особи зі спогадів знаходять малу краплю свободи, починають рухатися, зустрічають нових людей, змінюють партнерів у ненависті й коханні й хапають кожен свою крихту того примарного життя. Через це сон займає важливе місце у хозарській вірі — бо минуле, назавжди ув'язнене в самому собі, тільки у снах знаходить якусь частку свободи і нових можливостей.