Емілі виростає
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Emily #2
- Год: 1914
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-752-4
- Переводчик: Олег Бурячківський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі виростає». Краткое содержание книги:
Нові зустрічі, радощі та переживання, успіхи й невдачі, перше визнання її письменницького хисту і перша закоханість — про все це у другій книзі трилогії.
7 липня 19…
Другий рік навчання у вищій школі минув. Результати іспитів — мої результати — приємно здивували навіть тітку Рут, яка зволила заявити, мовляв, завжди вірила у мої здібності, от тільки не знала, чи здатна я до наполегливої праці. Я — перша учениця у своєму класі. Це тішить моє самолюбство. Але починаю розуміти, що мав на увазі Дін, твердячи, мовби справжня освіта визначається сумою наших переживань і вражень. Справді: головним джерелом поповнення моїх знань були вилазки до Країни Висот, незабутня ніч, проведена на стозі сіна, портрет Джованни, стара жінка, що замолоду вліпила шльопанця майбутньому королеві, мої старання писати правду й нічого, крім правди, і подібні речі. Навіть сутички з Евеліною, її неприязнь дечого мене навчили. Коли вже зайшла про неї мова: провалила іспит і мусить залишитися на другий рік у тому ж класі. Жаль, щиро жаль мені Евеліну!
Кажу так, ніби я шляхетна, завжди готова прощати особа. Але будьмо чесними до кінця. Шкодую, що не склала іспит переважно тому, що в противному разі вона б уже випустилася зі школи наступного року.
20 липня 19…
Ми з Ільзою щодня ходимо тепер купатися. Тітка Лаура стежить за тим, щоб ми брали з собою купальні костюми. Цікаво мені, чи дійшли до її вух поголоски про наше купання без відповідних костюмів.
Життя чудове, розкішне, прекрасне! Попри те, що нині отримала аж три конверти з поверненими рукописами. Нічого: ті самі видавці з часом тужитимуть за моїми творами, смиренно їх у мене проситимуть. Нині тітка Лаура навчає мене, як робляться чудові, геть особливі шоколадні тістечка — за рецептом, який отримала тридцять років тому від однієї зі своїх приятельок, що згодом оселилася у Вірджинії. Ніхто у Чорноводді не володіє секретом виготовлення таких тістечок. Тітка Лаура зажадала від мене урочистої обітниці, що я нікому його не викажу.
Точною назвою цієї лагомини є «Диявольський присмак», але тітка Елізабет проти вживання такої назви.
2 серпня 19…
Навістила сьогодні пана Карпентера. Лежить з ревматизмом. Видно, як він старіє. Минулого року мав чималі неприємності. Учні висловили колективний протест супроти його вчителювання, однак цей виступ залишився без наслідків: більшість дорослих чорноводців розуміє, що пан Карпентер, попри все, є винятковим учителем.
— Не можна вчити інших і бути водночас лагідним, — пробурчав у відповідь на заувагу, ніби учнівські скарги впливають на ступінь його шорсткості й вимогливості.
Чи не ревматизм уплинув так зле на настрій пана Карпентера? Мої поезії, які принесла йому, схвалення не дістали. Прочитавши одну з них, присвячену квітневому вечору, відкинув її недбалим рухом руки й затаврував словами:
— Банальність. Солодкава банальність.
А я гадала, що вірш, хоч деякою мірою, відтворює мій чарівний настрій того квітневого вечора. Як же я помилялася!
Тоді подала йому вірша, написаного того ж вечора, як повернулася з Країни Висот додому. Прочитав його раз і ще раз, відтак подер на дрібні клаптики.
— Навіщо? — спитала я, збентежена й незадоволена. — Що поганого у тому вірші?
— На перший погляд, нічого, — відповів учитель. — Могла би виголосити його в недільній школі. Та, якщо вчитатися, — це вираз граничного поганства. З погляду суто літературного та поезія у тисячу разів вартніша від твоїх гарненьких віршиків без глибокого змісту. Але саме тут ховається небезпека. Емілі, у твоєму вірші звучить, і то виразно, демонічна нота. Якби сумнівався, — цього б вистачило, щоб мене переконати, що поети чи не цілком перебувають під владою злих і добрих духів. Ти не почувалася одержимою, виводячи ті слова?
— Так, — визнала я, пригадуючи тодішні свої почуття. І вже тішилася, що пан Карпентер подер того вірша. Я б не зважилася на таке ніколи. Щоправда, я знищила цілу низку своїх творів, які здавалися мені недосконалими, але цей був добрий як вірш, добрий своїми римами й своєю експресією. А втім, пан Карпентер мав слушність, чинячи те, що вчинив, — я відчуваю це!
Ще й накричав на мене, коли я сказала йому, що читаю поезії пані Гімен. У тітки Лаури є невеличкий томик у блакитній оправі з золотавим орнаментом, з дарчим написом якогось шанувальника. За часів тітчиної молодості шанувальник підносив своїй обраниці на день народження обов’язковий презент: томик поезії. Те, що сказав пан Карпентер стосовно пані Гімен та її творів, неможливо переповісти в щоденнику юної панни. А все ж мені подобаються деякі з її поезій. Не бозна яке мистецтво — сумніватись не доводиться, — але іноді вони промовляють мені до душі; поза тим, рядки плинуть мелодійно, тож легко їх запам’ятовувати.