Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Як? — мимоволі ковтнув Кобища.
— А так само, як і писав автограф на стіні печери. Говорячи вашою термінологією — почерк. Можна було знову ж таки застосувати відповідну програму, і вона хвилин за п’ять розмістила б аналогічне оголошення на всіх ста шістдесяти чотирьох сайтах. Уявляєте? Це елементарно. П’ять хвилин — і роботу зроблено. Замість цього він заходить на кожен сайт окремо і набирає цю нісенітницю заново. Знаєте, скільки часу він на це вбив? Я пробував. Надрукував так десять штук і засік час. Із моїми навичками користування машиною можна впоратися за добу. Він, гадаю, промучився зо три. Що скажете? Хіба не почерк?
— Н-да…
Це майорові дійсно починало подобатися.
— Але і це ще не все, — продовжував радувати його Карпович. — Запустивши цю загадкову фразу до наших пошукових програм, я встановив ще одне місце, де подруга дитинства розшукує ветерана.
— І де ж?
— На сайтах «Радіо».
— Якого радіо?
— Сайти спеціальної літератури. Радіо — галузь. Журнали, електроніка, схеми всілякі… отаке, словом.
— Дуже цікаво… — промовив майор. — Ветеран війни, не виключено, навіть громадянської… «червоний командарм»… саме громадянською віддає… Скільки йому повинно бути? При цьому дідусь ще гуляє в інтернеті, цікавиться книжками — це ще сяк-так… і навіть електронікою… І що на всіх радіосайтах те саме?
— Ні, — відповів Карпович. — Там він ще не додумався, як обійти програму-фільтр: з ними важче, оскільки галузь специфічна. Поки що він припинив ці спроби. Одну з них я ще застав учора.
— І як його засікти?
— Ну, тут є свої проблеми. Але якщо він ще працюватиме в інтернеті, то можливість така з’явиться. Якби трохи раніше було встигнути… Якби натрапити на нього, коли він ще працював. Було б усе інакше. Гадаю, міг би й у наручниках уже бути. А він замовк якраз у цей момент і поки що носа більше не потикає.
— А це також його почерк, — в’їдливо промовив майор. — Ми вже не раз вираховували місця його перебування, а тільки приїздили брати, виявлялося, що він також щойно здимів. Ну от щойно! Ще чайники на плиті, трупи на підлозі теплі були. Розумієш? Тупак тупаком. От-от накриємо. А він щоразу тільки-тільки скінчив своє. Почерк. — Кобища розвів руками. — Може, він і припинив, тому що ти почав товктися біля нього та надто голосно тупати.
— Гм… — Карпович посунув окуляри на переніссі. — Аналогія ваша, взагалі-то, не надто вдала.
— Ну чому? Може, він такий самий хакер, як і кілер. Може, ти тільки-но програмку свою складав, а він тебе вже чув і розважався до останньої миті, розпихаючи ідіотські об’явки три дні підряд, щоб ти думав, який він дурний. А щойно ти його намацав, він принишк і посміюється. Як ти кажеш — за дві вулиці від нас…
— Ні, цього не може бути, — цілком серйозно і впевнено промовив Карпович.
— Ну чому ж не може? Ми також його лохом вважали, поки він театр показував. А на минулому тижні засандалив Великого Друзя межи очі, а сам випарувався. І навіть гільзу встиг прибрати!
Кобища несподівано підвівся й заходив по комп’ютерній.
— Так-так… То ти стережеш його?
— Програмки наші його стережуть.
— І знатимеш, як тільки він знову вийде?
— Знатиму…
— То роби щось, не спи! — Майор цієї миті був схожий на дитину, яка бачила щось дуже бажане, але не мала змоги отримати. Та відразу він опанував себе.
— Думайте зі свого боку, — порадив Карпович, — аналізуйте ці дані, розробляйте якісь версії, діліться зі мною… Тоді, можливо, з’явиться нагода ще щось застосувати.
— А телефон? — раптом скинувся майор. — Там же телефон вказаний. Мобільний, правда? Ви не дзвонили по ньому?
— Ну, це вже не моя компетенція…
Кобища вийшов з комп’ютерної «завантажений» настільки, що голова йшла обертом. Номер мобільного, вказаний в оголошенні, був тим, із якого телефонував Хакер. Певна стурбованість змальовувалася і на невиразному обличчі Карповича. Якийсь час він сидів, зігнутий над клавіатурою, не дивлячись на монітор, міркуючи, чи не сказав щойно майорові чогось зайвого. Такого, з чого той міг би здогадатися, що на книжкових сайтах він товчеться вже не перший день і що спрямувала його туди аж ніяк не власноруч створена дотепна пошукова програма.
Важкий цигарковий дим висів коромислом у просторому кабінеті начальника. Саме тут відбувалася незапланована нарада слідчої групи. Усі її члени досить емоційно вирішували одне питання, а майор Кобища, поглядаючи на них, періодично випадав з цього процесу, відволікаючись на інше. Голова його не могла впоратися з думками. І причини для цього були більш ніж серйозні.