На уходах
- Автор: Чайковський Андрiй Якович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-84-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «На уходах». Краткое содержание книги:
Андрій Чайковський (1857–1935) видатний український письменник, автор багатьох історичних романів та повістей, серед яких значне місце займають пригодницькі повісті про козаків адресовані юному читачеві. Козацькі пригоди, бої з татарами заворожують сучасного читача чудовим знанням давнього побуту та історичних реалій.
До цього видання увійшли захоплюючі повісті «На уходах», «Віддячився» та «З татарської неволі», у яких молоді хлопці стають справжніми козаками, пройшовши неабиякі випробування та побувавши у козацьких походах.
В той час почали татарські чабани виганяти свої стада в степ на пашу. Вони помітили незвичайну для них річ і почали під’їжджати ближче та пильно придивлятися. Та все ж держалися оддалік, а коли Тарас хотів до них підійти та поговорити, вони якомога швидше завертали коні і втікали в степ.
— Вони нас, либонь, не будуть зачіпати, — обізвався Тарас.
— Не можна їм довіряти, — сказав турок, — то дикуни, я в тому певний, що вони роздивляються, як би нас здобути. Це ж розбишаки. Тепер навіть небезпечно посилати людей на лови, їх схоплять на аркан.
Передбачення турка незабаром здійснилися.
Одного дня помітив Тарас, що в степу збираються більші татарські групи. Вони роз’їжджались в різні сторони, то знову збиралися разом і з усіх боків під’їжджали до валів.
Тарас хотів до них піти. Сподівався, що вони за гроші або шляхом обміну постачати їм будуть поживу, продадуть м’яса, але турок не пустив його.
— Дивуюся тобі, Тарасе, що ти такий легковажний. Хіба тебе ще не навчило, на що ті голодранці можуть зважитися?
І треба тобі знати, що це не кримці, а ногайці, найбільші розбишаки з усіх. Я тебе не пущу, та ще й людям скажу, щоб тебе не пустили.
— Я хочу дізнатися, чого їм треба.
— Та це ж шпиги. Закладуся, що вони за день-два оточать нас і почнуть підлізати. Та хай би вже почали, мої гармати вже готові.
Справді, турок поставив гармати на валу і зарядив їх кулями.
Ці татарські рухи непокоїли бранців, зупиняли їх роботу.
Треба було за кожним наближенням татар кидати роботу, хапатись за зброю. А їм так пильно було приготувати чайки і поплисти вверх Дніпром до Запорозької Січі. Деякі подавали думку, щоб покинути все, що тут було, сісти на ті чайки, що вже були готові, й поплисти. Але Тарас і слухати такого не хотів: він мусить усе забрати і повезти запорожцям гостинця, здобутого в турків.
— Знай, Тарасе, що якби ці собаки нас здобули, то ви всі підете в сирівці, а мене за те, що я, муслем, пристав до вас, зарубають на місці.
— Чого ж мали б нас здобути? На нашу Тарасівку не такі ватаги кримців наступали, та нічого нам не зробили!
— Бо Тарасівка не була, певне, таким курячим гніздом, як ця наша фортеця.
— Я не того боюся, а того, щоб нашим людям не надокучило. Вони перестануть нас слухати і, взявши готові чайки, попливуть уночі, а нас залишать на поталу цим розбишакам. То різноманітний народ і непевний. Я їм не довіряю. Нас, українців, тут небагато, решта — бозна, хто вони.
А степовики щоднини під’їжджали під вал на віддаль мушкетного вистрілу. Тарас став на найвищу землянку і приклав долоні до губ:
— Чого ви, люди, хочете від нас?
— Постривай, Тарасе, — гукнув турок, — у мене є до того інший інструмент.
Він пішов до землянки, де були поскладані корабельні причандали, виніс довгу трубу, з одного кінця товщу, і передав Тарасові. Це була корабельна труба, через яку на морі з кораблів між собою розмовляють.
Тарас заговорив тепер голосніше, і татари почули. Зараз один татарин під’їхав ближче до валів і гукнув через кулак:
— Віддайте нам, що маєте, і йдіть собі геть відсіля!
— Прийдіть та візьміть собі самі, коли можете! — відповів їм Тарас.
Татари від’їхали і того дня вже не показувалися.
Але треба було потім подвоїти пильність, бо турок запевняв, що вони певно прийдуть.
І справді, на другий день уранці побачили з обозу великі хмари татар. Вони з’їздилися з усіх сторін, розмістилися півмісяцем і почали наближатися. В обозі всі покинули роботу і стали на валах. Було тридцять мушкетників. Решта ставала з шаблями, бердишами, а то і дрючками. Татари почали під’їжджати, далі заревли бойовим окликом «Аллах! Аллах!» і пустилися галопом. Заревли гармати, і дві великі залізні кулі впали в юрбу татар, що наступали. Юрба замішалася, постали широкі борозни, та вони вмить злилися знову — татари гнались уперед. І поки знову налаштовано гармати, татари наблизилися на віддаль мушкетного вистрілу.
Пішли в рух мушкети, та їх було небагато, і вони не могли спинити наступу. Гармати почали стріляти дробом. Татари знову замішалися, та не спинилися. Вони познімали з плечей луки і сипнули на обложених цілу хмару стріл.