Фантастика Всесвіту. Випуск 2

І мовив тоді Ілуватар: «Могутні Айнури і уславлені, і Мелко поміж них — найсильніший у знанні. Та слід знати йому й усім Айнурам, що я є Ілуватар, і спів та гра ваша — слухайте! — від мене. І не тільки музика, яку створюєте ви у чертогах небесних мені на радість, собі на забаву, але більше того — форма й буття самих Айнурів, створені мною, щоб поділити моє, Ілуватара, буття.

Можливо, полюблю я створене піснею моєю так само як Айнурів, що суть плід думки моєї, а може, й більш за них. Ти ж, Мелко, маєш зрозуміти, що жодна тема не може бути зіграна інакше як з дозволу на те самого Ілуватара, і ніхто, крім Ілуватара, не спроможний ту музику змінити. А хто наважиться — побачить врешті-решт, що лиш служить він мені у створенні речі більш великої й дивної. Бо слухайте: через Мелко жах, подібний до вогню, і сум, що як темні води, лють, грому подібна, і зло, настільки ж далеке від мого світла, як і глибини найтемніших просторів, увійшли у задум, що розгорнув я перед вами. Через нього біль і страждання були створені у брязкоті мелодій, що стали на герць, і в сум’ятті звуків народилися жорстокість і жадоба, морок й огидна трясовина, і уся гнилизна думки та явища, підступні тумани й люте полум’я, нещадний холод і смерть без надії. І хоч усе це — через нього, але не з його волі, і слід йому затямити, так само, як і всім вам, що навіть будь-яке створіння, що перебуває нині у злі й терпить через Мелко страждання і сум, жах та люті напасті, визнає врешті-решт, що веде все це тільки до більшої слави моєї і лише робить тему більш вартою слухання, життя — більш вартим того, щоб прожити його, а світ — настільки дивовижним і чудовим, що серед усіх діянь Ілуватара має він вважатися найвеличнішим і наймилішим».

І злякалися тоді Айнури, що не зрозуміли всього сказаного ним, і сповнився Мелко сорому, а через те — люті. Та Ілуватар, бачачи їхнє здивування, підвівся у славі й вийшов геть з чертога свого, проминув чарівні оселі, що створив він для Айнурів, і попрямував у темні простори, наказавши Айнурам іти за собою.

Коли ж дісталися вони середини пустки, відкрилося їм видовище надзвичайної краси там, де раніше не було нічого, але мовив Ілуватар: «Ось спів і музика ваші! Хоч і вашою грою, та лиш з моєї волі набула ця музика форми. Слухайте ж! Навіть тепер розгортається світ, і починається історія його саме так, як втілили руки ваші тему мою. Кожен знайде тут задум мій, оздоблений і вбраний на власний розсуд його, і, більше того, навіть Мелко знайде тут те, що замислив він у серці своєму в розладі із задумом моїм, але побачить він те лише часткою цілого й данником слави цілого. Єдине лиш додаю я, полум’я, що дає Життя і Дійсність, — і ось, Таємне Полум’я запалало у серці світу.

І здивувалися Айнури, побачивши світ, що був мов куля в пустці, але відділений від неї, і звеселилися вони, побачивши світло, і видалося воно їм білим й золотим водночас, й усміхнулися вони, бо приємні були їм кольори ті, і величний шум океану сповнив їх млості. Зраділи вони серцем, коли пізнали повітря, й вітри, і речовини, з яких створено було Землю, — залізо, й каміння, і срібло, і золото, і ще багато інших, але серед усього вода була найдивовижнішим, наймилішим і вартим хвали. Воістину, у воді досі живе відгомін Музики Айнурів ясніший, ніж в усіх інших речовинах світу, і в останній день Сини Людські дослухатимуться, невтамовані, до голосу Моря, прагнучи не знати чого.