Щоденник Мавки

– На жаль, жінко, ми знаємо, що таке смерть. У нашому домі теж одного разу померла людина. І тепер розуміємо чому. Якось у нас на ніч зупинився мандрівник. З вигляду – молодий, дужий, жвавий. Звечора він дотепно жартував, говорив, що шукає ліпшої долі, до того ж не бідний – і з одягу то видно було, і з того, що добре заплатив за ночівлю. Але коли вранці дружина стала його будити – він виявився мертвим. Коли прийшли умивальниці, щоб спорядити його в останню дорогу та розчепили пальці, у нього в кулаку знайшли ці пшеничні зерна. Моя стара сказала, що треба їх зберегти. Що начебто вночі їй наснився сон про жінку, яка колись прийде за ними.

І старий поклав на стіл зерно. Воно було чорне…

Жінка розплакалася. А коли сліз уже не стало, вона зрозуміла дуже просту і важливу істину: «Смерть – це частина життя. Його зворотний бік. Вона не є особистим горем». І з цим розумінням вона повернулася додому.

Її син помер. Та хто вона така, щоб сумніватися у величі Божого промислу? Лишень смертна людина. Вона, як годиться, оплакала та поховала свого сина. Знаючи, що якби навіть вона знайшла ті зерна та Господь оздоровив сина, це б нічого не змінило. Бо людина смертна і рано чи пізно все одно помре. Але несподівано, завдяки смерті її кровинки, жінці відкрилася інша істина. Вона знайшла те, що ніколи не вмирає. І навіть смерть не змогла цього забрати в неї. Вона продовжувала любити свою дитину.

Бо любов не помирає ніколи…