Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
Він замовк.
— І що ти зробив? — запитала Бірґіта.
— Нічого. Чекав далі. Адже я залишався другом Тяр’є, і вона думала, що може спокійно теревенити зі мною про все на світі. Довіряти мені таємниці, коли у них не все ладилося, не знаючи, що я нишком радію і тільки й жду, як та билина роси з неба, слушної нагоди.
Він усміхнувся.
— Господи, як же я себе ненавиджу.
— Я шокована, — пробурмотіла Бірґіта й ніжно провела рукою по його волоссю.
— Один наш друг зібрав у себе товаришів, коли предків не було вдома. Того дня у Тяр’є і його групи був виступ. Ми випили домашнього вина, і вночі ми з Кристиною сиділи на дивані й розмовляли. Потім ми вирішили краще роздивитися будинок і полізли на горище. Двері були замкнені, але Кристина знайшла ключ на гачку, і ми їх відчинили. На горищі стояло низеньке ліжко на ніжках і під запоною. Ми лягли поряд на покривало. Там були якісь чорні плями. Коли я зрозумів, що це дохлі мухи, мене аж пересмикнуло. Тисячі дохлих мух. Я бачив поруч її обличчя в білому ореолі подушки і чорному — дохлих мух. У голубуватому світлі повного місяця, який висів прямо над вікном, її шкіра здавалася прозорою.
— Ей! — Бірґіта стрибнула на нього.
Харрі подивився на неї і вів далі:
— Ми розмовляли про все і ні про що. Лежали, не рухаючись і нічого не чуючи довкола. Вночі повз дім мчали машини, і по стелі проносилося світло фар, наповнюючи кімнату химерними тінями. Через два дні Кристина розсталася з Тяр’є.
Він ліг на бік, спиною до Бірґіти. Вона притислася до нього.
— Що було далі, Ромео?
— Ми з Кристиною потай почали зустрічатися. Потім це перестало бути таємницею.
— А що Тяр’є?
— Ну, інколи люди поводяться просто як у романах. Тяр’є запропонував друзям вибирати: або він, або я. Можна сказати, проголосували одноголосно. За хлопця з найбілішими зубами в класі.
— Бідолаха. Ти залишився сам?
— Не знаю, що було найгірше. І кого в цьому звинувачувати: Тяр’є чи мене.
— Але ж ви з Кристиною були разом.
— Авжеж. Та все-таки зачарування минуло. Ідеал зник.
— Як це?
— Мені дісталася дівчина, яка кинула хлопця і пішла до його найкращого друга.
— А для неї ти став безпринципним типом, який зрадив кращого друга, щоб домогтися свого.
— Саме так. Це відчуття так і залишилося. Звичайно, не на поверхні, але десь глибоко в душі у нас тліло невисловлене взаємне презирство. Ніби ми разом вчинили ганебне вбивство.
— Еге ж, довелося задовольнятися далеко не ідеальними стосунками. Ласкаво просимо в реальність!
— Постарайся мене зрозуміти. Насправді, я гадаю, спільна провина зв’язала нас ще тісніше. І, напевно, деякий час ми дійсно кохали одне одного. Деякі дні… були бездоганними. Як краплі дощу. Як красива картинка.
Бірґіта залилася сміхом.
— Мені подобається тебе слухати, Харрі. У тебе так блищать очі. Ніби ти переживаєш усе це знову. Тобі хотілося б повернутися в минуле?
— До Кристини? — Харрі замислився. — Я хотів би повернутися в той час, коли ми були разом. Але Кристина… Люди змінюються. Інколи хочеш повернутися до людини, якої більше немає. Зрештою, ти й сам змінюєшся. Час минає безповоротно. Більше ти його не проживеш. Сумно, але факт.
— Як перше кохання? — тихо запитала Бірґіта.
— Як… перше кохання, — сказав Харрі й погладив її по щоці. Потім знову зітхнув: — Бірґіто, я хотів тебе про щось попросити. Про одну послугу.
Від музики можна було оглухнути. Харрі напружував слух, щоб розібрати, що каже йому Теді. У того була нова окраса програми — дев’ятнадцятирічна Меліса, від якої «всі просто балдіють». Харрі мусив визнати, що Теді таки не перебільшує.
— Чутки. Ось що головне, — говорив Теді. — Скільки не рекламуй і не торгуй, у результаті єдиний твій товар — це чутки.
І чутки зробили свою справу: вперше за чималий час клуб був майже повний. Після того, як Меліса показала номер «Ковбой і ласо», чоловіки повилазили на стільці й навіть жінки голосно аплодували.
— Дивись, — сказав Теді. — Не так важливо, що це новий номер. У нас, знаєш, його виконає десяток дівиць, та тільки от кому вони потрібні? Тут усе інакше: невинність і співпереживання.
Але з досвіду Теді знав, що така хвиля популярності швидко минає. По-перше, публіка постійно вимагає чогось нового. А по-друге, в цій галузі існує жахлива тенденція — пожирати власних дітей.
— Для гарного стриптизу, ти знаєш, потрібне завзяття, — Теді намагався перекричати гуркіт диско. — Чотири виступи на день — це, ти знаєш, нелегко, і мало хто з дівчаток може зберегти своє завзяття. Втомлюються, забувають про публіку. Як часто я це бачив. Неважливо, наскільки вони популярні, досвідчене око розрізняє, коли зірка починає гаснути.