Астальдо
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Астальдо». Краткое содержание книги:
— Напевне, під час пробудження Нолдор біля озера Куівінен, десь, між зірок, звучала музика битви, — мовила дівчина півжартівливо, — дійсно, я теж думала про це… Перший Дім відточував свою військову вправність багато кіл світла, а ти став воєводою за дуже короткий час, мій ласкавий брате… І яким воєводою… Твої брати не поступаються тобі — і Турондо, і Аракано, якого вже немає з нами. А з мого ніжного Фінарато потроху, як метелик з лялечки, виходить повелитель-воїн, сповнений холодного спокою. І Айканаро з Ангарато є чудовими cano. Я певна, що таким же був би й Артаресто, якби не оті його страхи. Однак, він їх успішно долає, мій другий брат. Щодо ж князя Нолофінве — то це Haran, правитель милістю Богів. Знаєш, Астальдо, я думаю, що нас створено для битви зі Злом, як от Тулкаса, якого кличуть Гнівом Божим. Тільки наші опікуни чомусь цього не зрозуміли, і поводяться як орли, яким підкинули у гніздо яйце Дракона Моря. Пам’ятаєш цю казку?
— Атож, — засміявся Фіндекано, — дитя моє, не лізь у воду, це не для пернатих…
— Валар не можуть довго перебувати в Арді — земля руйнується від сили Стихій… Ми мали боронити Арду від Зла з їхнього благословення, а замість того нас відвели в безпечне місце, де ми знудилися надмірною опікою, наробили біди, і були прокляті «орлами», які так і не зрозуміли, що стихія Дракона Моря — вода.
Ант тим часом заворушився і розплющив сріблясто-сірі очі, які одразу ж спалахнули радістю при вигляді рятівника.
— Ви прийшли, аranen… Ви дотримали слова…
— Звісно, дотримав, — мовив Фіндекано заспокійливо, — я заберу тебе до своїх лучників. Будеш моїм зброєносцем, як трохи підростеш, а нині — вістовим. Згоден?
— О, так, аranen… З вами поряд я не бачитиму… не бачитиму оте… Я боявся спати, алe arphen brennil сказала — не бійся, я прожену лихі змори… І ще сказала — залишайся з жонами та дітьми, але я прагну помсти, аranen… Нас було двадцятеро — весь рід Дорона… Я, Ант Доронінг, вбиватиму за кожного з них по сотні тварей! Але я не воїн, тому хочу рости поруч з воїном, навчитись володіти мечем. За те я ладен стати слугою cano, і чистити його одяг…
— О, трохи занадто, — мовив Фіндекано, зітхнувши, — хіба що латати дірки від ворожих мечів… Ходімо зі мною, дитя, і не бійся нічних змор. Я завжди буду поруч.
Алмареа і решта сприйняли появу в загоні нового воїна доброзичливими насмішками.
— Наш воєвода ще не одружився, але вже має срібноволосого сина…
— Дитині вже можна довірити лук і стріли…
— Ходи сюди, Синда, я вчитиму тебе стріляти…
— Він не Синда, він Нандо…
— А, чи не все одно?
— Нерозумний Нолдо, щоб ти сказав, якби тебе назвали Ваніа?
— Сказав би, що той, хто це мовив, не розріжняє кольорів — я найсправжнісінький чорнявий Нолдо.
Ант, котрий напружено вслухався в співуче квенья, намагаючись вловити знайомі слова, лише розгублено посміхався, і вже ладен був заплакати. Фіндекано поклав руку йому на плече.
— Анте, — мовив, — мої Нолдор не лихі істоти. Вони тільки сміються над життям і будуть насміхатися над власною погибеллю. Не думай, що вони зневажають тебе.
— Ви всі такі… високі, - прошепотів хлопчина, — серед Синдар я бачив лише кількох такого зросту… Сам Аran Dinnu, тоді воєводи Белег та Маблунг… Ще Даерон, великий співець… І молодший княжич, Ельмо…
— Брат князя Ельве? — спитав Фіндекано зацікавлено. Про цього родича Ольве Альквалондського він якось чув від Фінарато.
— О, так… У нього є син Галадон, теж великий воїн. Але він трохи менший на зріст, він як… Як ви. Зате його сини, Галатіль та Келеборн, майже такі ж же високі, як Аran Dinnu.
— Галатіль та Келеборн? — засміявся Фінарато, — у нас так називали дерева… Одне, котре росло в Тіріоні, звалося Галатіліон — біле Древо, а його паросток на острові Тол-Ерессеа — Келеборн — срібне Древо.
— Аranen, а ви звідки? — обережно спитав Ант, — невже з самого Аману?
— Звідти, дитя моє.
- І ви бачили Валар?
— Не тільки бачив, але й говорив з ними?
— Вони послали вас нам допомогти, правда ж?
— Ми прийшли самі, - мовив Фіндекано, обминувши слизьке питання, — прийшли битися з тим, кого ви звете Мороком. Чорний Вала, Мелькор, убив нашого родича, і викрав річ, що є справою життя іншого нашого родича. Ми оголосили йому війну.