Вибрані романи
- Автор: де Унамуно Мигель
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-664-012-7
- Переводчик: Ольга Маєвська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вибрані романи». Краткое содержание книги:
— А ти підтримуй із нею розмову й з усім погоджуйся.
— То я маю ще й заохочувати її?
— Навпаки.
— Я тебе не розумію. І до того ж це неправда. Раміро зовсім не такий...
— Я знаю, я це добре знаю. І знаю, що Раміро, як і кожен чоловік, має свої вади.
— Як і кожна жінка.
— Звичайно! Але його вади — суто чоловічі...
— Вади трутня, еге ж?
— Називай їх як хочеш. Вади Раміро — справді суто чоловічі вади, або, якщо ти наполягаєш, вади трутня...
— А мої?
— А твої вади, Каридад? Твої — це вади бджоломатки!
— Чудово! Навіть Тітка не вигадала б такого порівняння!
— Але вади Раміро — це не ті вади, про які розповідає Роса. Він не пихатий, не егоїст, і він на всіх звертає увагу...
— А чому тоді я маю з нею погоджуватися, як ти мені радиш?
— Бо це розбудить у ній почуття спротиву. Я знаю її добре. Я дуже добре її знаю.
Одного ранку, коли вони зустрілися втрьох, Каридад, Мануела й Роса, остання пішла в атаку:
Р. — Тобі до вподоби, що твій чоловік прийшов сьогодні так пізно?
Ніколи в розмовах із зовицею вона не називала Раміро «мій брат», а завжди «твій чоловік».
К. — А що в цьому поганого?
М. — А ти, Росо, в цей час ще не спала?
Р. — Мене розбудив його прихід...
М. — Справді?
К. — А я майже не прокинулася, коли він прийшов.
Р. — Оце так міцний сон!
М. — Каридад спить, цілком довіряючи своєму чоловікові, й правильно робить.
Р. — Правильно робить?.. Правильно робить?.. Не розумію.
М. — А що тут розуміти? Але ти, здається, втішаєшся цим, а це небезпечна й погана гра...
К. — Ради Бога, Мануело!
Р. — Дозволь їй зіграти свою роль тітки...
М. — Ти говориш тепер таким повчальним тоном, що тіткою треба вважати тебе...
Р. — Мене? Мене вважати тіткою?
М. — Так, тебе, Росо, тебе. Навіщо ти розбуджуєш ревнощі у своїй сестрі?
К. — Але Роса не намагається розбудити в мені ревнощі, Мануело...
М. — Я знаю, що я кажу, Каридад.
Р. — Атож, вона знає, що вона каже.
М. — Усі ми тут знаємо, що ми хочемо сказати, і я знаю, що я кажу, ти згодна зі мною, Росо?
Р. — Те саме ми вже чули від Тітки.
М. — Можливо. І я хочу тобі сказати, що ти спроможна обрати собі найгіршого нареченого, який тобі трапиться, й одружитися з ним лише, щоби ревнувати його, а не щоби він ревнував тебе...
Р. — Щоб я та одружилася? Щоб я одружилася? Он чого захотіли!
М. — Я знаю, ти так кажеш, але не певна, що так думаєш, ніби ти не хочеш одружуватися й тобі не потрібен наречений... І ти нібито обмірковуєш, піти чи не піти тобі в монастир?
К. — А звідки ти про це довідалася, Мануело?
М. — А ви гадаєте, я не знаю ваших таємниць? Я знаю їх саме тому, що це таємниці.
Р. — Ну то й що, якби я хотіла стати черницею? Що в цьому поганого? Що поганого в тому, аби служити Богові?
М. — У тому, щоби служити Богові, нема нічого поганого. Але погане в тому, що якби ти стала черницею, то не для того, аби служити Богові...
Р. — Не для того? А для чого ж тоді?
М. — Щоби не служити чоловікам... та й жінкам теж...
К. — Побійся Бога, Мануело, що ти говориш?
Р. — Атож, вона думає про своє, а я про своє... Але хто тобі сказав, сестро, що в монастирі не можна служити людям?..
М. — Звичайно, можна, молячись за них...
Р. — Так воно і є! Просячи Бога, щоби Він визволив їх од спокус...
М. — Але мені здається, що замість молитися, кажучи «не введи нас у спокусу», ти проказуватимеш «не введи мене у спокусу»...
Р. — Так, бо я не хочу, щоби мене спокушали.
М. — Але ж ти почала спокушати Каридад, свою сестру? Чи ти може думаєш, що то не була спокуса? Що ти не мала наміру ввести її у спокусу?
К. — Ні, Мануело, йшлося не про це. А крім того, ти знаєш, що я не ревнива, що я неспроможна ревнувати й ніколи не ревнуватиму.
Р. — Облиш, Каридад, облиш, немає такої бджоли, яка не кусалася б... яка не кусалася б...
М. — А що свербить? Тоді почухайся, дочко...
Р. — То я вже для тебе дочка, так?
М. — І завжди сестра.
Р. — А скажи мені, сестро, скажи мені, бджілко, ти ніколи не думала про те, щоби проникнути у стільник, проникнути у вулик?..
М. — Мед та віск можна виготовляти й у світі...
Р. — І кусатися...
М. — І кусатися, правда!
Р. — Отже, ти й справді вирішила замінити нам тітку Тулу...
М. — Я не знаю, чи вирішила я, чи ні, когось замінювати, але не думаю, що брати приклад із тітки Тули було б погано. Чи ти вважаєш, що вона помилялася в чомусь? Чи ти забула її науку? Може, ти думаєш, вона намагалася коли-небудь посварити тих, які живуть у цьому домі? Чи вона ніколи не осуджувала ті або ті вчинки когось із твоїх братів або сестер?
К. — Ради Бога, Мануело, в ім’я тітки Тули замовкни нарешті... А ти, Росо, не плач... Ходімо звідси, підійми чоло... Не затуляй обличчя долонями... Не плач, дочко, не плач так гірко...
Мануела поклала руку на плече своєї зведеної сестри і голосом, який, здавалося, лунав з іншого світу, з вічного світу безсмертної родини, сказала їй:
— Пробач мені, сестро, я перебрала міру... але твоя поведінка завдала мені болю, вона здалася мені негідною нашої родини, і я зробила те, що, як мені здалося, зробила б на моєму місці тітка Тула... Пробач мені!
І Роса, впавши їй в обійми і сховавши голову між грудьми сестри, відповіла їй між схлипуваннями:
— Це я в тебе повинна просити пробачення, сестро, в тебе... Але ж ти мені сестра, а не мати... не мати... Й навіть не Тітка, не тітка Тула!
— Так, лише Тітка, тітка Тула може прощати нам усім, об’єднувати й керувати нами! — підсумувала Мануела.
Святий Мануель Добрий, мученик
Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми — найнещасніші від усіх людей.