Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Та як він СМІЄ?
Вона набрала Натана, навіть не замислившись, аж тремтіла від праведного гніву. Це просто не могло чекати до ранку. Вона мусила накричати на нього просто зараз, інакше її голова вибухне.
Він відповів із невиразним, сонним здивуванням:
— Алло?
— Ти відмінив репетитора математики? Ти просто відмінив його, навіть мене не спитавши?
Запанувала тиша.
— Натане? — з притиском у голосі запитала Маделін.
Вона почула, як він прочистив горло.
— Медді, — тепер він вже прокинувся. — Ти справді дзвониш мені опівночі, щоб поговорити про репетитора математики?
Він говорив абсолютно іншим тоном, аніж зазвичай. Роками спілкування з Натаном нагадувало Маделін розмови з єлейним, радим прислужитися продавцем на комісії. А тепер, коли у нього була Абігель, він думав, що вони рівні. І більше він не мусив вибачатися. Тепер він міг демонструвати своє роздратування. Тепер він міг бути звичайним колишнім чоловіком.
— Ми всі вже спимо, — продовжував він. — Серйозно, невже це не могло почекати до ранку? Скай та Бонні сплять…
— Ви не всі вже спите! — сказала Маделін. — Твоя чотирнадцятирічна донька зовсім не спить, а сидить в інтернеті! У вашому домі є взагалі хоч якийсь нагляд та контроль? Ти хоч уявляєш, що вона там робить?
Маделін почула ніжний мелодійний голос Бонні, яка промовила щось миле та чуйне.
— Піду перевірю, як вона там, — сказав Натан. Зараз він вже був не такий самовпевнений. — Я думав, вона вже спить. І послухай, однаково з тим репетитором у неї не було жодного прогресу. Він сам іще дитина. Я можу краще її навчити. Але звісно, ти маєш рацію, я мав із тобою це обговорити. І я збирався з тобою поговорити. Просто закрутився.
— У них були хороші результати, — сказала Маделін.
Вони з Абігель пробували займатися ще з двома репетиторами, аж поки знайшли Себастьяна. Хлопець показував настільки добрі результати, що до нього стояла черга охочих займатися. Маделін благала його втиснути Абігель у свій графік.
— Ні, не було, — сказав Натан. — Але давай про це поговоримо, коли я не буду напівсонний.
— Прекрасно. З нетерпінням чекатиму. Ти ж збираєшся повідомляти мені про будь-які зміни у розкладі Абігель? Просто цікавлюся.
— Кінець розмови, — сказав Натан.
І розмова урвалася.
Маделін так сильно пожбурила свій мобільний у стіну, що він відскочив та впав екраном догори на килим біля її ніг, тож вона могла бачити розтрощений екран, немов мовчазну нотацію дорослого дитині.
Стью: Слухайте, я справді не думаю, що бідолашний Натан був поганим хлопцем. Я трохи з ним спілкувався у школі. Школа просто переповнена жінками, і більшу частину часу вони так зайняті безкінечною балаканиною, що складно бодай слово вставити. Тож я, як правило, розмовляв з іншими батьками. Пам’ятаю, одного ранку ми собі балакали з Натаном про щось, аж раптом прийшла Маделін на своїх височенних підборах і — Господи Боже — мало не спопелила його поглядом!
Габрієль: Я б не могла жити у тому ж місті, що й мій колишній. Якби наші діти ходили до однієї школи, я б, мабуть, його вбила. Не знаю, на що вони сподівалися, і як це все мало працювати. Це божевілля.
Бонні: Ніяке то не божевілля. Ми хотіли жити якнайближче до Абігель, і потім знайшли ідеальний будинок поблизу. Що в цьому божевільного?
Розділ сорок дев’ятий
За п’ять днів до доброчинної вечірки
То був ранок понеділка. От-от мав продзвеніти дзвінок, коли Джейн поверталася із шкільної бібліотеки. Вона віднесла дві книжки, котрі Зіггі забув здати. Вона залишила його гратися на брусах із близнюками та Хлоєю. Принаймні Маделін і Селеста не забороняли своїм дітям гратися із Зіггі.
Після того, як Джейн віднесла книжки, вона лишилася у школі допомогти перевірити техніку читання у дітей. Вона та татко Лілі Стью зазвичай волонтерили кожного понеділка зранку.
Коли Джейн вийшла з бібліотеки, то побачила двох учасниць клубу Блондинок-Боб, вони стояли біля музичного класу та вели важливу, гучну конфіденційну розмову.
Вона чула, як одна з них запитала:
— Це котра із мам?
Інша відповіла:
— Вона не надто примітна. Дуже молода. Рената думала, що вона — няня.
— Чекай-чекай! Я знаю, хто це! Вона носить волосся ось так? — Блондинка-Боб підняла своє волосся у надмірно високий та тугий хвостик — і саме цієї миті побачила Джейн. Її очі розширилися, і вона стрімко опустила руки, немов дитина, котру спіймали на шкоді. Інша жінка, що стояла спиною до Джейн, продовжувала говорити: