Віннету ІІ
- Автор: Май Карл Фридрих
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-118-6
- Переводчик: Наталья Владимировна Сняданко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Віннету ІІ». Краткое содержание книги:
— Він ніколи не зробить цього. Він — вождь!
— Я теж вождь, і то ще відоміший за нього. Його імені я ніколи не чув. Так і передай йому слово в слово.
— Він не зможе прийти, навіть якщо захоче: вождь поранений у руку.
— Відколи сини команчів ходять на руках? Якщо він не захоче прийти до нас, то нехай залишається там, де він є. Нам не потрібен ні він сам, ні всі ви!
Відповідь старого прозвучала настільки рішуче, що червоношкірому не залишалося нічого, хіба погодитися.
— Я передам вождеві волю Коша-Певе.
— І скажи йому, щоб приходив один, я не хочу знову вислуховувати нескінченні промови старійшин. Іди!
Індіанець зник у темряві. Минуло чимало часу, і ми побачили, як до нас наближається фігура нового вождя з орлиним пір’ям на голові. Його ліва рука справді була перехоплена шкіряною пов’язкою.
— Ви тільки гляньте на нього! — презирливим шепотом промовив Вірна Смерть. — Він уже встиг зняти з убитого Білого Бобра відзнаку верховного вождя команчів і тепер сповнений почуття власної гідності.
Коли він підійшов ближче, то ми побачили, що його ліва рука перев’язана. Мабуть, йому дуже детально пояснили, де ми стоїмо, бо він прямував точно до нас, підійшов і зупинився, мовчки чекаючи, що ми заговоримо першими. Але ми теж мовчали.
— Мій білий брат просив мене прийти до нього, — не витримав нарешті червоношкірий.
— Коша-Певе не потребує ні тебе, ні твоїх порад. Це ти повинен просити мене. Але спочатку назви своє ім’я, бо я його досі не знаю.
— Моє ім’я знають у прерії. Мене звуть Швидкий Олень.
— Я побував у всіх преріях, але жодного разу мені не довелося чути твого імені. Може, у прерії його і знають, але вголос не вимовляють. Але тепер ми знайомі, і я дозволяю тобі сісти коло нас.
Вождь відступив на крок, немов хотів показати, що не потребує нічийого дозволу, але все ж змушений був здатися. Він повільно опустився на траву навпроти нас і непорушно застиг. Однак він помилявся, вважаючи, що Вірна Смерть першим почне розмову. Старий зовсім не звертав уваги на червоношкірого, і тому довелося заговорити самому:
— Воїни команчів збираються провести велику раду. Блідолиці повинні взяти в ній участь.
— Думаю, це ні до чого. Я вже не раз давав вам сьогодні поради, але ви ні разу не прислухалися до моїх слів, а я до такого не звик. Тепер я збережу свої думки для себе.
— Невже мій брат не знає, що ми потребуємо його досвіду!
— Та невже? Чи не апачі підказали вам, що Коша-Певе мудріший за всіх воїнів команчів, разом узятих? А як, до речі, минув ваш напад? Воїнам мого друга вдалося вирватися з долини?
— Прохід завалений величезними каменями і деревами. Ми не змогли пробитися.
— Так я й думав. Ви дуже голосно оплакували своїх небіжчиків і не чули, як апачі валили дерева. Чому ви вчасно не погасили багаття, невже не бачите, скільки шкоди це вам завдало?
— Воїни команчів мусили робити те, що вирішила рада, тепер вони щось мудріше придумають. Ти ж поговориш із нами?
— А ви потім знову не зробите цього?
— Ми зробимо все так, як скаже Коша-Певе.
— Якщо ти обіцяєш мені це, то я готовий дати вам пораду.
— Тоді ходімо зі мною до вогню! Воїни і старійшини чекають на тебе.
— Ні. Ви розвели багаття, і апачі бачать, що відбувається у вашому таборі. Я не маю ні найменшої охоти підставляти свою стару шкуру під стріли апачів. А крім того, не маю охоти знову сваритися з твоїми старійшинами. Я скажу тобі, як слід вчинити, а ти зробиш, як вважаєш за потрібне.
— Я чекаю на твою пораду.
— Апачі не тільки зайняли обидва проходи, а й проникли в долину, вони розмістилися всюди і вільно пересуваються тут, вам звідси не вийти.
— Але нас більше, і ми сильніші!
— Скількох воїнів ви вже втратили?
— Великий Дух взяв до себе багатьох синів команчів, може, десять разів по десять. І багато коней.
— Саме тому треба відкласти бій до ранку. Але й коли розвидниться, апачі будуть бачити долину як на долоні і так розставлять своїх воїнів, що ви ніде не сховаєтеся від їх стріл. А потім до Віннету прийде підмога, і апачів стане більше, ніж команчів. Вас чекає смерть.
— Мій брат справді так думає? Якщо рада Коша-Певе врятує нам життя, ми все зробимо, як він скаже.
— Тепер ти говориш про порятунок, я сподіваюся, що хоч зараз ти зрозумів, чому я називав цю долину пасткою. Коли я думаю про наше становище, то бачу два шляхи, які могли би привести до порятунку. Або принаймні варті спроби. Адже гарантувати нічого не можна. Перше — це видертися нагору по скелях, проте зробити це можна буде лише вдень: у темряві воїни повбиваються. А при світлі сонця вам не вдасться втекти непомітно — апачі наздоженуть вас і переб’ють, тому що ви залишитеся без коней. Найкраще, що ви можете зробити для власного порятунку, — просити апачів про мир.