Епік
- Автор: Костик Конор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 978-966-605-976-8
- Переводчик: Петр Таращук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Епік». Краткое содержание книги:
— Університетські студенти, — прошепотів Свейн, помітивши, як спохмурнів Ерік. — Я впізнаю їх, а он там — бачиш на чорному огирі? В панцерному обладунку? То Екзекутор.
— А я гадав, обійдеться без труднощів, — зітхнув Б’єрн, — просто увійдемо до вежі й закінчимо пошук.
— Що ж, на цьому наш план і закінчився, — відсахнулася, заховавшись під дерева, Сігрид.
— Невже? — розсердилася Інгеборг. — Якщо вони хочуть битви, покажемо їм!
— Тож як? — запитав Гаральд.
— Може, спробувати пройти до вежі невидимими? — запропонував Ерік.
— Ні, — заперечливо похитав головою Гаральд. — Саме на те там і поставили пекельних собак. Їх часто використовують як сторожу, бо вони чують нас, байдуже, видимі ми чи невидимі.
— Тоді пробиймося! — намагалася додати трохи оптимізму своєму голосу Інгеборг, щоб кинути виклик понурому тонові Гаральда. — Даймо оголошення, треба скликати на арену весь народ. Я запрошу добровольців з усього світу! — виклично говорила вона.
— Як цікаво, — розмірковував уголос Свейн. — Це могло б спрацювати, однак я не можу уявити реакції Центрального Комітету, — усміхнувся він сам собі.
— Так, я переконаний, що тисячі людей боротимуться за нас, якщо знатимуть, що це поставить хрест на теперішній системі. І, думаю, я міг би залучити кількох союзників і з самої гри, — подав свій голос Ерік. — Знаєте, як-от тоді, коли набирали людей на корабель.
— Хай йому біс! Ми справді воюватимемо з ними? — в захваті запитав BE.
— Якщо ми вважаємо, що маємо досить сил, тоді так, — упевнено заявляла Інгеборг.
Ерік, дарма що захоплювався бойовим завзяттям BE, відчував, як йому стискається серце, коли дивився на темне військо: незмірне, мабуть, найчисленніше, яке коли-небудь збирали в історії гри.
— Гаразд. Наступне поєднання місяців уповні через три ночі? — запитав Гаральд, дивлячись на Сігрид для підтвердження, і та кивнула головою. — Тож зустрінемося опівдні того дня одразу за південною брамою Ньюгейвена. Якщо ми матимемо армію, ми воюватимемо.
— А ти, Рудобородий, — неприязно поглянув Анонім на їхнього товариша-ветерана, — на чиєму боці ти воюватимеш?
— Ох, я воюватиму з вами, якщо ви дістанете військо, — сухо відповів Свейн. — Я хочу бути тут наприкінці пошуку. Але мушу признатися, що я вкрай здивований.
— Кажіть далі, — заохотив Ерік.
— Чому Центральний Комітет так прагне не пустити нас до вежі? І де решта? Годмунд, Брунгільда, Гальфдан, Вольф? — Свейн видавався розгубленим і приголомшеним.
Ніхто не міг відповісти йому.
— Я побіжу в Гоуп і скажу Торстейнові повідомити світ, що через три дні ми зробимо важливе оголошення, — заявила Інгеборг, і її відьма заціпеніла, коли від’єдналася.
— А я піду з’ясую, чи можна дістати якусь допомогу в самій грі, — махнула всім рукою на прощання Попеля й вирушила до міста.
Кафедральний собор Мова був однією з найбільших церков у Ньюгейвені. З його глибоких підземель долинали неквапні лункі співи ченців, неначе та споруда була велетенським ротом, який спрямовував величні звуки до громадян по той бік відчинених навстіж височенних дверей. У широкому центральному нефі на обох стінах високо вгорі висіли великі корогви, деякі з них були подерті, побувавши не в одній битві. Попри почуття нагальності своєї справи, Ерік, ідучи повз ряди стільців, шанобливо стишив ходу, де-не-де на них сиділи вірні, схилившись у молитві.
Потім він побачив ченця з тонзурою на голові.
— Вибачте, — прошепотів Ерік, — де я можу знайти сера Ворена.
Чернець нічого не відповів, але показав на Східну каплицю.
— Дякую.
# УКЛІН
Ерік пройшов до невеличкого вівтаря. Неф заливало барвисте світло, сіючись крізь розміщені високо вгорі вітражі-образи. Сер Ворен у блискучому срібному обладунку стояв навколішки, його великий дворучний меч лежав перед ним. Не бажаючи уривати молитви воїна, Ерік якийсь час зачекав. Проте його нетерпіння наростало. Отож у пориві натхнення він змусив Попелю вклякнути поруч із лицарем і тримати медальйон, який гравці отримали, взамін за повернений церкві дзвін.
Сер Ворен глянув на Попелю:
— Ви чогось хочете, сестро?
— Порозмовляти з вами.
— Добре. Прошу, йдіть за мною.
Сер Ворен підвівся, вклав меч у піхви, а потім почепив його за спину. Коли вони йшли до маленьких дерев’яних дверей, Ерік бачив, як у НІПі з’являється золотава присутність Аватари, пульсуючи, немов серце, і з кожним ударом навколо персонажа ширшало золоте сяєво.